Рот А. болісно скривився. Коробка, мов уві сні, силкувалася підвестись, але не могла. А. нетерпеливився. Підведеться чи ні?.. Та ось коробка наче заворушилася… підвелася. Насилу, але все-таки підвелася й випросталася. Несподівано висока і струнка. Щось у коробці залопотіло, неначе мокрий намет. Поволі обертаючись, коробка тихо кашлянула й потяглась. А тоді рушила погойдуючись. Мабуть, людина в коробці зігнулася, бо нижня половина її тіла випнулась назад. Тривожна поза. А. здалося, ніби коробка щось сказала на прощання, але він нічого не второпав. Продибавши повз вікно, людина-коробка зникла за рогом. А. охопив жаль, що він не зміг побачити її обличчя.
Там, де сиділа людина-коробка, лишився темний квадрат, а на ньому п'ять розчавлених недокурків, порожня пляшка, заткана папером. У пляшці два павуки, один з них майже неживий. Поряд із пляшкою зібгана шоколадна фольга, а трохи збоку три чорних плямочки. Мабуть, кров. А може, мокротиння чи слина. А. винувато посміхнувся.
Минуло півмісяця, й він майже забув про цю пригоду. Щоправда, перестав ходити тією вуличкою, яка вела до станції навпростець. Тепер він ходив на роботу іншою дорогою. Ще лишилася в нього звичка дивитись у вікно. Може б, він згодом і цієї звички позбувсь, якби не вирішив купити новий холодильник…
Як і належить, нові холодильники з морозильною камерою продаються в картонних коробках. До того ж вельми підходящого розміру. Розпакувавши щойно придбану річ, А. раптом згадав про людину-коробку. Цупкий картон так лунко заторохтів, що бідоласі раптом причувсь рушничний постріл. Як того фатального дня. А. розгубився й хотів був уже викинути коробку. Але натомість він помив руки, висякав носа й кілька разів прополоскав рот. Можливо, того дня, відскочивши від коробки, кулька полетіла назад і пошкодила йому мозок. Оглянувшись навкруги, А. затяг на вікні штору й боязко поліз у коробку.
Всередині була тиха пітьма, пахло олійною фарбою. Йому навіть здалося, що в коробці гарно й затишно, й на якусь мить навіть не хотілося звідти вилазити. Однак за хвилину А. опам'ятався й виліз. Але коробку викидати не поспішав — щось його стримувало..
Наступного вечора, повернувшись із роботи, з гіркою посмішкою на вустах він вирізав ножиком віконце й надів коробку через голову. Але тієї ж хвилини пошпурив її геть, уже не посміхаючись. Сам не міг збагнути: що з ним сталося? Серце калатало від лихих передчуттів. Він спересердя вдарив коробку ногою, але так, щоб не розбити.
Ще за день, трохи заспокоївшись, він поглянув з коробки на білий світ. А вночі йому щось приснилося. Він до пуття й не запам'ятав, що саме, але відчув у собі дивну зміну. Йому це навіть сподобалося. Знайомі речі якось округлилися й пом'якшали: і руда пляма на стіні, і купа старих журналів, і мініатюрний телевізор, і бляшанка з-під свинини, повна недокурків і сірників… Колись ці речі обростали колючками, підсилювали невиразну тривогу в його душі. Мабуть, він був несправедливий до своєї коробки..
Наступного вечора А. дивився з неї телевізор.
Відтоді він проводив у коробці всі свої вечори. Вилазив тільки попоїсти, поспати чи справити нужду. Якщо не рахувати деякої ніяковості, та й то тільки спочатку, його ніщо не бентежило. Навпаки — А. вважав свій теперішній стан цілком нормальним і приємним. Він уже знав, що гірка самотина, в якій досі перебував, обернулася на щастя, бо немає такого зла, котре не вийшло б на добро.
Настала й перша неділя. Приймати гостей А. не збирався, виходити з дому теж. Із самого ранку не вилазив з коробки. На душі в нього було спокійно й легко. Але чогось мовби й бракувало. Лише по обіді А. врешті збагнув, чого йому не вистачає. Він вийшов і подався в магазин. Купив нічний горщик, кишеньковий ліхтарик, пластмасовий посуд, ізоляційну стрічку й дріт, дзеркальце, консервів і кольорових олівців. Вернувшись додому, він поробив у коробці полички та гачки, розмістив на них свої речі й сам заліз усередину. Тепер уже ніщо не перешкоджало йому їсти в коробці й справляти природну нужду. Ліворуч він почепив дзеркальце й, присвічуючи ліхтариком, пофарбував губи в зелене. Потім обвів очі різнобарвними колами. Обличчя його тепер скорше нагадувало пташине чи риб'яче, ніж людське. Вдалішого гриму годі було й придумати. Нарешті, зміст убрався в цілком відповідну форму. А. вперше спав з коробкою на голові, примостившись у куточку. Наступного дня — рівно через тиждень — він нишком вибрався в коробці на вулицю й додому більше не повертався.