Але обидві ці категорії людей усвідомлюють, що різниця між ними є. Я зазнав од жебраків чимало неприємностей. Як буде нагода, то напишу про це. Особливо криво дивляться на нас жебраки з групи «Ваппен». Підійди лише до їхніх володінь, то вони не те що знехтують тобою, а й зустрінуть з такою люттю і зневагою в очах, на яку не здатні навіть ті, що мають постійну прописку й платять за все готівкою. Я ще не чув, щоб жебрак став людиною-коробкою. Ми теж не маємо бажання заходити в дружбу з цими людьми. Наша неприязнь взаємна. Але поглядати на них зверхньо в нас немає підстав. Адже жебраки громадяни, хоч і неповноцінні. А людина-коробка нижча й за жебрака.
Параліч емоцій — ось характерний для людини-коробки стан. Коли вона занедужає, під її ногами хитається земля, коробка страждає, мов мандрівник у морську хитавицю. Однак свідомість людини-коробки не порівняєш із свідомістю покидьків суспільства. Ми не соромимося своїх коробок. Для мене коробка не безвихідь, а скорше двері в інший світ. Не знаю, в який, але, без сумніву, в інший…
Однак призначений час уже давно минув. Невже вона не дотримає слова? Залишилося сім сірників. Мокрий тютюн страшенно неприємний.
А вона ж дала слово…
Ну гаразд. Не прийшла. Що ж тут дивного? Дивніше було б, якби вона дотримала слова. Мене турбує не те, що вона порушила обіцянку, — я боюсь, що більше взагалі її не побачу. Але навіщо вірити такому передчуттю? Замість неї може прийти довірена особа. В мене є деякі здогади. Врешті-решт обоє можуть виявитися спільниками. Ця особа хоче використати її як приманку, щоб розправитися зі мною отут під мостом. Коли я ідеальна жертва (вбити людину-коробку — наче й не вбивство, бо вона схожа на неіснуючу істоту), то катом буде покупець. А коли все повернеться інакше? Я готовий відповісти ударом на удар. О, тут легко послизнутися — схил дуже крутий. Однак мені здається, що в мого ворога більше сили. Несподівано для себе я відкриваю: невже мені й самому хочеться вмерти?
В усякому разі, для вбивства вибрано дуже підходяще місце й час. Масивний, старої конструкції міст, що наче кільцем перехоплює гирло каналу. Стрімкий приплив і відплив. Міст вигинається крутою дугою, щоб судна могли вільно проходити під ним. Однак людину-коробку, що, мов слимак, тягає на собі власну хатку, ні висота опор, ні скісний дощ не хвилюють. Якщо коробку порівнювати із справжньою хаткою, то їй бракує одного: підлоги. Ніякого захисту од вітру, що дме знизу. Але якщо зважити все, то й ця хиба на користь: можна присісти біля самої води, не боячись підмокнути. Навіть у час дощів, коли вода раптово прибуває, досить відступити лише настільки, щоб не набралося в халяви, і загроза минула. Хто цього не випробував, той не збагне, яка це втіха.
Зараз вода відпливає, отож повені боятися нічого. Смуга почорнілих від нафти водоростей, немов під шнурок, поділила греблю на дві частини: верх і низ. Звідкись накотилася хвиля, й на воді зникли жмури. По той бік опор вода завирувала й стала схожа на нерафінований маляс… Лійки наче й невеликі, але дерев'яні ящики з-під риби та уламки бамбукових коробок, пластмасовий посуд, боязко наближаючись до них, раптом здригаються й, трохи сповільнивши плин, безслідно зникають під водою.
Так, якщо справа несподівано поверне на інше, то ці нотатки попливуть у компанії з отими ящиками та уламками бамбукових коробок. Якщо на греблі з'явиться постать і це буде не моя знайома — я мерщій запхаю нотатки в вініловий мішечок, надму його й зав'яжу дротиною. На це піде секунди дві-три. Потім прив'яжу до нього невеликий камінець паперовим шпагатом. Іще якихось п'ять секунд. Загалом упораюся за півхвилини, щонайбільше за хвилину. Поки той збіжить сходами до пристані й слизькими кам'яними плитами дійде сюди, мине щонайменше дві-три хвилини. Боятися нема чого, я встигну. Якщо помічу в поведінці гостя щось підозріле, то негайно кину мішечок у воду. З каменюкою він полетить далеко. І тоді хай мій ворог простягає руку — мішечка йому не дістати. Навіть якщо він добре плаває, навряд чи кинеться у воду. Важити життям не кожен здатний. А в першу годину відпливу тут не плавають навіть човни. Мій напасник, напевне, знає про чорториї. А мішечкові вони не страшні. Вир з ним трохи пограється й відпустить у море. За кілька годин або днів паперовий шпагат розмокне й камінь відпаде. Надутий мішечок рано чи пізно примандрує до берега.
А якщо той чоловік нагодиться зараз?.. Хіба мої нотатки зможуть посвідчити, що саме він злочинець? Не думаю. Навіть якщо допишу сюди його ім'я, ніхто їм не повірить. Якщо ж описати й мотиви його чорних справ, то нотатки ще нижче упадуть в ціні. Все скидатиметься на вигадку чи наклеп. Але й нас не легко обкрутити. На звороті обкладинки цих нотаток ізоляційною стрічкою приклеєно негатив. Неспростовний речовий доказ. Спина чоловіка, який утікає з пневматичною рушницею під пахвою, нахиливши дуло до землі. Якщо зробити крупним планом, то, мабуть, удасться розпізнати його. Костюм поганенький, хоч і пошитий з міцного доброго полотна. Штани зім'яті. Такі товсті пальці бувають лише в нероб. Але найдужче впадають в око його дивні черевики: підйом низький, по боках якісь вирізи — неначе капці. Видно, часто доводиться цьому чоловікові роззуватись…