— А я ж її бачив, кляту, — випалив Омелько, помітивши, що сказане зовсім не справило потрібного враження.
— От там її бачив, — писар тицьнув пальцем угору, — на мітлі…
— Свят, свят, свят, — відсахнувся пан Бень, — таке скажете…
— От провалитися мені на цьому місці! Хіба самі не помічали, що, як тільки за північ, то ця краля десь пропадає?
— Та Господь із вами, куме, пийте ліпше…
Омелькові здалося, що баньки з кутка знову з нього глузують… Тьху, нечисть! Нема на вас хреста святого!
Тим часом хтось голосно почав вимагати гальбу пива. Всі звернули увагу на багато вбраного молодика, до якого щодуху поспішала П’явчиха з пивом у руках. Тицьнувши їй гроші, він несподівано голосно свиснув. Омелько помітив, що очі в темряві заметушилися, а над паном Бенем виросла чиясь постать. Чоловік із жахливо роздертим обличчям, на якому було, до того ж, тільки одне око, а рана нічим не прикрита, пройшов повз них і попрямував до панича.
— Увага, панове, — як штукар на площі, загукав молодик, — стежте за моїм слугою, він покаже вам, як на тамтім світі п’ють пиво грішники.
Нещасний, побачивши повну до краю гальбу, потягнувся до неї обома руками і з жалібним скавулінням миттю випив усе, що в ній було.
Одразу щось заклекотіло в його утробі, а з черева, крізь численні дірки на сорочці, наче з Мелюзіни, полилося щойно випите пиво. З виряченого ока слідом за пивом полилися розпачливі сльози. Панич схопився з лави і весело зареготав. Сприйнявши це за веселу витівку пана і його слуги, увесь шинок до нього приєднався. Регіт стояв такий, що музики здивовано затихли.
— Агов, мої панове! — вигукнув молодик і з капелюхом у руці почав граційно походжати поміж гуляк, — давайте гроші за цю комедію!
Розкішне страусяче перо вилося з-під його випещених пальців і досягало брудної зачовганої долівки. Камзол був розшитий золотом, і золото бряжчало в кишенях. А проте панок збирав мідяки і подекуди срібло, хоч усе те, що потрапляло до капелюха, вкупі вартувало хіба що ґудзика на його вбранні.
— Чого затихли? — гукнув він музикам, що з роззявленими ротами спостерігали за ним.
Обійшовши довкола останній стіл, він притьмом опинився біля музик.
— Ану, діду, наставляй долоні, — і коли той випростав уперед свою жменю, висипав туди все, що назбирав. — А тепер ушкварте так, щоб навіть дідько станцював! — крикнув панич, відстібаючи збоку шпагу.
Ті завзято взялися до справи, а молодик заходився в танці. Спершу розважливо, наче приміряючись, а потім пустився навприсядки так, що в Омелька і кума заряботіло в очах. А далі ще й П’явчиху ухопив, та так нею завертів, що очіпок злетів їй з голови і гарне чорне волосся, вирвавшись на волю, розлетілось урізнобіч, як хмара сліпих кажанів, ненароком сполоханих удень.
— От відьма, — впівголоса сказав Омелько, — гуцає тут серед чесного люду…
— І сорому нема, — почулося збоку.
Обидва — і писар, і пан Бень крутнули головами. Панич уже сидів поруч них і обмахував спітнілий писок капелюхом, наче віялом.
— Що за чортів…
— …ня, — додав гість.
— Хе, ви лихого не подумайте, — поспішив додати Омелько, кинувши оком на музик, що після десятого поту голосно підсапувались.
— Нічого проти не маю, — зауважив той, — навпаки…
У горлі пана Беня щось застрягло, і він мусив кашлянути. Панок повернувся до нього.
— А відьми на Лисій Горі усе-таки збираються, добродію, — повідомив він ні сіло ні впало.
— Ага! А я про що? — аж підскочив Омелько. — Казав же, казав? Повторіть це ще раз, пане, прошу вас.
— Збираються, збираються, — сказав, позіхнувши, той, — і щоразу те саме, така нудьга.
Омелько, відчуваючи цікавинку, підсунувся ближче до нього. Щодо пана Беня, то дивне підозріле відчуття ніяк його не полишало, не пускало до горлянки пиво і змушувало увесь час спостерігати за цим безцеремонним молодиком. А той у свою чергу так мальовничо розповідав Омелькові про відьомські зборища, що годі було заперечувати в ньому знавця тої нечистої справи.
— Опівночі відьмацтво злітається туди хто на чім: на мітлах, на віниках, на рогачах, а то й просто на якійсь ломаці… Однак найпочеснішим вважається приїхати верхи на чиємусь горбі. Звісно ж, той бідолаха переконаний згодом, що усе це йому наснилося. Він і направду спить аж до того моменту, коли на самій вершині відьма дає йому добрячого копняка і той котиться до самого підніжжя. Унизу прочухується і, плюючись, коли йде, а коли й повзе додому…