Та за якусь годину-півтори, коли так і не виявилося ані переможців, ані переможених, ці троє раптом зрозуміли, що й вони опинилися на своєму місці недарма. Просто під ними, на дорозі, з’явились вогні, що поволі рухалися в протилежний бік від поля бою. Вгледівшись уважніше, можна було розрізнити обриси карети і кількох вершників, що її супроводжували.
Христоф стрепенувся і жваво промовив:
— Готовий закласти дукат, що в цьому екіпажі дещо цікаве для нас.
— Або дехто, — припустив Орест, в якого від цієї здогадки дужче забилося серце.
Тільки Казимир виявив цілковиту байдужість до нових обставин, повідомивши, що йому давно в печінках всі ці любовно-політичні ігрища, у світі немає миліших речей, аніж кухоль меду і ложе пані Яблоновської. Проте одразу ж зауважив, що стріляти звідси по конвоїрах — любісінька справа, за яку візьметься хоча б тому, що не хоче померти з нудьги.
Як слід прицілившись, чоловіки зробили кожен по два постріли і кинулися вниз, добивати вартових шаблями. Важливіше, однак, було наздогнати карету, яка мчала далі по дорозі. Щойно з конвоїрами було покінчено, Христоф і найманці скочили на звільнених коней і погналися слідом. Ніч була на боці переслідувачів: за якихось чверть години карета, втрапивши колесом на невидимий камінь, високо підстрибнула і звалилася набік. Кучер, описавши дугу, зник десь у придорожніх заростях, а серед коней запанував цілковитий безлад: одні воліли здатися, а інші уперто хотіли, щоб тікати далі. Зрештою, сплутана упряж вирішила все на користь перших.
Чоловіки скочили на землю і наблизились до екіпажа. Зірвавши дверцята, вони зазирнули досередини. Серед тісного темного простору завиділи клапті барвистої тканини з жіночої сукні.
— Наздогнали, — злякано промовив Орест.
За мить він тримав на руках непритомну напівживу Софію.
Розділ XI
На третій день графиня Другет прийшла до тями. Чи не найбільше зрадів цьому замковий конюх, бо на нього переклали всю провину за те, що вона впала з сідла, і кожного дня нещадно били батогами. Сердега палко молився, щоб Господь повернув їй свідомість або ж забрав його з цього світу. І от небеса явили милосердя. Конюха лишили в спокої, цілковито зосередившись на графині.
Пані Другет була ще слабкою, проте одужувала швидко. Домінік, що не відходив від неї увесь час, зміг нарешті перепочити. Утім, вже на четвертий день вона покликала його до себе.
Жінка стояла посеред кімнати, вбрана у легку сукню, напроти вікна, крізь яке щедро лилося яскраве денне світло. Картина була така незвична, що Гепнер не повірив власним очам. І тільки голос видав у цій з'яві господиню Невицького замку.
— Ви чимось здивовані, Домініку? — ласкаво мовила вона.
— Моя пані… Ваш покірний слуга радий бачити вас здоровою, — похапцем відповів той.
— Усе — завдяки вашій турботі, мій друже, — сказала графиня, — будьте певні, я зможу віддячити.
— Побачивши вас, я вже отримав свою нагороду, — чемно вклонився лікар.
— Годі вам, — пані Другет несподівано засміялась, — як на мене, вигляд золотих форинтів потішив би ваше око більше.
— Навіщо полоненому гроші, якщо за них він все одно не купить собі свободи? — промовив Домінік.
Графиня трохи спохмурніла.
— Я не пхаюся в справи мого чоловіка, — сказала вона, — очевидно, є якась важлива причина, через яку ви досі тут. Хоча, зізнаюся, коли б моя воля, я… також вас би не відпустила…
Гепнер кинув швидкий погляд, усе ще намагаючись зрозуміти, чим викликана переміна з цією жінкою. Куди поділася чернеча стриманість? Холодний погляд? Крижаний тон? Чи, може, гепнувшись об землю, вона трохи схибнулася? Але ж ні! На те не було схоже.
Мовби вгадавши його думки, пані Другет перевела розмову на інше:
— Скажіть мені, Домініку, коли мене лихоманило, чи промовляла щось… незвичайне?
Графиня сіла на край ліжка, бо так легше було дивитися йому прямо в вічі.
— Ваша милість здебільшого повторювали одне… — Гепнер трохи розгубився. — Проте навряд чи це має якесь значення…
— А що саме? — жваво поцікавилась жінка.
— Пані скаржилась, що у її серці — вогонь. Але ж… Таке часто можна почути, коли хворих лихоманить, — відповів лікар.
На її блідих щоках несподівано загорівся рум'янець, і вона сором’язливо закрила їх долонями.