— Атож, вогонь, — повторила графиня. — Знаєте, я заходила у майстерню. Там було дуже гаряче. Отож, щоб освіжитись, як на лихо, вирішила проїхатися верхи… Ось і пояснення про вогонь…
Домінік мовчки кивнув. Він погодився б, навіть якби йшлося про геєну огненну. Але що принесе йому ця переміна в настроях господині замку? Дійшовши висновку, що це таки покращить його становище, бранець трохи збадьорився.
Наостанок графиня всміхнулася і додала, що як тільки остаточно одужає, неодмінно влаштує бенкет, на який Домініка вже запрошено.
За тиждень сонячні дні зблякли, і осінь в Карпатах взяла своє, населивши їх мрякою і туманом. Споглядаючи довколишній світ, небагато хто пройнявся б думками про веселощі, однак графиня лишалася вірною своєму задуму. З самісінького ранку, неабияк усіх здивувавши, вона наглядала скрізь, сама керувала слугами, що метушливо тягли до бенкетної зали довжелезні столи, барила з вином та медом, срібний посуд, срібні підсвічники та канделябри. Пані Другет побувала навіть на кухні, де з її появою кухарки припинили галас і цілковито зосередились на смаженій дичині. Запечену птицю згори прикрашали пір’ям, а у дзьоб та нутро планувалось напхати свіжих ягід. Пильнуючи так, графиня лишилася вдоволеною і попрямувала до музикантів, що понуро сиділи в кутку, бо ще не мали й ріски в роті. Побачивши її, вони збадьорилися. Пані Другет звеліла їх добре нагодувати, і сердеги цьому були раді.
Під вечір почали з'їжджатися гості. Лакеї зустрічали їх у дворі і проводили до вітальні, де за жвавими балачками та плітками ті гаяли час до застілля. Нарешті гостей провели до бенкетної зали, де вже красувалися численні наїдки та напої, на чолі столу сиділи господарі. Доки гості розсідалися, Домінік переминався з ноги на ногу, аж поки графиня знаком підкликала його до себе.
— Ви сидітимете поруч мене, — пошепки промовила пані Другет.
Гепнер зніяковів, але вклонився і подякував за таку честь.
Граф також зустрів його по-дружньому, промовисто показавши на свій кухоль, у який було налито… квасу. Вочевидь, затятий пияк таки знайшов у собі сили не скотитися остаточно в прірву.
Горбатий ксьондз запросив присутніх до молитви, щоб подякувати Господу за чудодійне одужання графині, котра своєю побожністю і щедрістю не поступається святим угодникам. Усі присутні явили смирення, проте, щойно молитву було завершено, вони накинулись на розкішні наїдки, як голодні пси.
За годину-другу декого від надмірного завзяття слуги вже виводили на свіже повітря, а в залі лишалися тільки найстійкіші та найобачніші. Проте й вони дедалі менше звертали уваги одне на одного, невпинно проголошували тости і докидали солоних жартів. А шляхетні пані мусили підвестися з-за столу і покинути своїх мужів лихословити самих. Звісно ж, господиня, пані Другет, першою подала такий приклад, хоч її власний чоловік так і не доторкнувся до вина і взагалі був взірцем добропорядності. Він з виглядом мученика жадібно ковтав немилосердну слину, але спогади про недавні жахіття були сильнішими, ніж бажання влитися в цю вакханалію. Господар глянув услід дружині, а потім повернув до Гепнера своє спітніле обличчя.
— Воістину, я щасливець, мій друже, — несподівано сказав граф, — навіть незважаючи на ті муки, що переживаю зараз. Пані Другет мене просто вражає!.. І якщо, не приведи Господи, вона знову колись стане такою ж сухою, як раніше, клянусь честю, я змушу її ще раз впасти з коня. А поки що понад усе прагну опинитись у її постелі! От тільки нехай панство роз’їдеться…
Він глянув на захмелілих гостей і скривився у презирливій усмішці.
Домінік відчув щось схоже на заздрощі. Йому пригадалось, як він припав до її грудей, і йому раптом до нестями захотілось зробити це ще раз. Мотнувши головою, він, здавалось, прогнав це солодке видіння, але воно нікуди не поділося, а тільки розтеклось по жилах гарячою жагою. Зрештою, Гепнер поклав собі, що надто захопився п’янкими трунками зі столу.
Несподівано за спиною він зауважив Юстину. Дівчина прошепотіла:
— Вас хоче бачити її милість графиня… — відповіла служниця.
— Он як?
Він роззирнувся. Граф був цілковито поглинутий розмовою з горбатим ксьондзом. Вийти вдалося непомітно, попри те, що Гепнер хитався, як од вітру.
У покої, де чекала його графиня, панував морок, що ледь розсіювався скупим світлом лампадки. Силует жінки заледве вгадувався, і тільки голос турботливо запитав у Домініка, як той почувається. Гепнер стримано подякував, краєм ока спостерігши, як Юстина хутко вийшла з кімнати і щільно зачинила за собою двері.