На під’їзну алею повернув чорний «Монте-Карло СС» Енджі. Мотор дирчав, наче працював на гравії. Вілл мимоволі скривився, бо стукіт тривав, навіть коли вона вимкнула запалювання. Вілл цілий рік реставрував для неї цю машину. По вечорах, у вихідні, цілу відпустку. Він поставив перед собою завдання подарувати їй щось гарне, довести, що він може створити щось власними руками, не звертаючись повсякчас до дурного мануалу, який наказує йому накрутити гайку Б на болт А. Свіжі плями оливи на під’їзній алеї були йому як ляпас.
Енджі розчахнула дверцята машини й вимогливо запитала:
— На хріна ти прийшов?
Він не міг не помітити, що вона була вдягнена для роботи. І сиділа в машині так, що у нього та всіх на цьому боці вулиці була безперешкодна можливість зазирнути їй під коротку спідницю.
— Що ти зробила з машиною? — спитав Вілл.
— Їздила на ній. — Вона вийшла і так хряснула дверима, що машина задрижала.
— Олива по всій доріжці.
— Та ти що?
— Ти хоч раз відвозила її в сервіс?
— І де б я шукала той сервіс?
— Тут довкола десять мільярдів гаражів. Кинь камінь — попадеш у гараж.
— Якби я хотіла кинути камінь, то жбурнула б його тобі в голову, придурок. — Вона відштовхнула його від вхідних дверей, щоб відчинити. — Я втомлена і зла, і дуже хочу спати. — Вона скоса зиркнула на нього через плече, наче так і чекала, що він скаже щось на зразок: «А можна з тобою?»
— Мені потрібно з тобою поговорити, — натомість сказав він.
— Вілле, чому ти не скористався своїм ключем? — Їй не треба було вигинати шию, щоб подивитися на нього, і він зрозумів, що вона досі на високих підборах. — У тебе ж є ключ. Чому ти сидів тут у холоді?
У її видиху він відчув алкоголь.
— Ти що — пила?
Вона зітхнула, і на нього знову повіяло спиртним — віскі, найпевніше.
— Заходь. — Вона вставила ключ у замок. — Годі з моїх сусідів безплатного шоу, коли я з машини вилажу.
Вілл зайшов за нею у передпокій і зачинив за собою двері.
Енджі жбурнула «шпильки» під канапу і взула рожеві в’єтнамки. Вона терпіти не могла ходити боса.
— Даремно ти прийшов. — Вона увімкнула світло в коридорі, розмовляючи й одночасно роздягаючись дорогою до спальні. — У мене був найхріновіший день у житті. Усіх дівчат налякало те, що сталося з Алішею, і вони, бляха, весь вечір плакали, наче мені тільки цього й бракувало. — Він побачив її оголену спину, вигин унизу хребта, що зникав у рожевих трусиках. А тоді вона грюкнула дверима спальні. — О третій мені подзвонив лейтенант Кентон. — Крізь зачинені двері її голос звучав глухо. — Він змусив мене припертися на роботу рано і весь вечір із тим дебілом Ормвудом шукати якісь тупі папки ще з тих часів, коли він працював у «моралі».
Вілл пригадав, що Майкл збирався переглянути свої справи, але його здивувало те, що детектив виявив таку наполегливість, зважаючи на той стан, у якому він був, коли Вілл бачив його востаннє.
— Я цілі дві години просиділа в цій клятій спідниці… — Вілл почув, як щось глухо гепнуло об стіну, і зрозумів, що то спідниця. — …поки той козел дихав мені в спину і травив анекдоти, наче ми з ним, бляха, друзі-нерозлийвода.
Вілл таки скористався своїм ключем — близько години тому він заходив, щоб покласти пошту Аліші Монро на кавовий столик і не тримати її весь вечір у руках. Тепер він сидів на канапі й сортував її, складаючи листи для Енджі охайними стосиками.
— Вілле, чесне слово, — Енджі показалася у дверях спальні. — Іноді я дивлюся на цих дівчат і думаю, що сутенери ставляться до них краще, ніж до мене — ці мудаки, з якими я мушу працювати.
В’єтнамки ляскали її по п’ятах, коли вона йшла в кухню. Він почув, як відчиняються дверцята холодильника, як сиплеться у склянку лід. Енджі відкоркувала пляшку і налила собі чогось, потім знову хряснула дверцятами. А за кілька секунд уже приземлилася коло нього на канапу, скинула капці й добряче хильнула зі склянки.
Вілл нічого не міг із собою вдіяти. Його спина випросталася, як у дівчинки з католицької школи.
— Ти питимеш у мене на очах?
Вона провела голою ступнею по його нозі й сказала:
— Тільки доти, доки ти не станеш гарним.
— Не роби цього.
— Не робити чого? — піддражнила вона, знову водячи ногою.
Він повернувся, щоб подивитися на неї, а їй тільки цього й треба було. Енджі лежала на дивані, її ступня притискалася до його ноги. Вона була у короткому чорному халатику, а поза тим — нічого. Поясок на талії був зав’язаний нещільно, і Вілл бачив між складок кущик волосся.