У горлі раптом виник клубок. Рот наповнився слиною, і Вілл змушений був міцно стиснути губи, щоб вона не пролилася.
— Мабуть, ти вже з’ясував, що мій «клієнт» — педофіл.
Вілл так рвучко підвівся, що йому запаморочилося в голові.
— Що?
— Шеллі, — сухо сказала вона. — Ти дивився його справу?
Вілл приклав руку до очей, наче неспроможність бачити її могла змінити те, що він щойно почув.
— Він педофіл?
Вона якось дивно йому всміхнулася.
— А ти розумієш, що ти кричиш?
Вілл заговорив тихіше.
— Ти просила мене пробити по базі педофіла? — Він підійшов до каміна з величезним бажанням пробити кулаком цеглу. — Чим ти думала? Це той, з ким ти тепер зустрічаєшся? Господи, а я переживав через Ормвуда. Ти…
— Що він сказав?
Її тон змінився, і повітря в кімнаті, здавалося, замерзло.
— Хто що сказав? — запитав Вілл.
Енджі сіла, схрестила ноги й прикрилася халатиком.
— Ти прекрасно знаєш, про кого я.
— Ні, — заперечив він. — Не знаю.
Вона поставила склянку на столик поряд із листами.
— Що це?
— Я знаю, що ти з ним спала.
— А цей Майкл Ормвуд справжній джентльмен. Усі подробиці вивалив, так? — Вона сухо розсміялася і прогортала один зі стосиків листів. — Весело вам, мабуть, було ділитися спогадами. А я думаю, чого цей виродок сьогодні ходив такий радісний.
— Він нічого мені не казав. Я сам здогадався.
— Золоту зірку детективу. — Енджі підняла склянку у вітальному тості і піднесла до рота.
Вілл спостерігав, як рухалося її горло, коли вона пила й пила, аж поки склянка не спорожніла.
Вілл повернувся до неї спиною й подивився на картину, що висіла над камінною полицею. То був триптих, три полотна, з’єднані петлями між собою, що в розгорнутому вигляді утворювали одну картину, а в згорнутому — іншу. Він завжди підозрював, що їй подобається двоїстість картини. Вона була зовсім як Енджі: зовні одне, всередині — інше. І як Майкл Ормвуд, якщо над цим замислитися. Яка ідеальна пара.
— Алішині листи, — нарешті зрозуміла Енджі. — Ти їх недавно знайшов?
Він кивнув.
— А чому Майклові орли не перевірили пошту?
Вілл прочистив горло.
— Не знаю.
— Реклама, реклама, квитанція, квитанція. — Енджі по одному перебирала конверти, й вони лунко хльоскали об стіл. — А це що таке?
Вілл не відповів, та й запитання було швидше риторичним.
Він почув, як Енджі відкриває конверт, виймає листа.
— Гарний хрестик, — сказала вона. — Я кілька разів бачила його на Аліші.
Він подивився на картину, шкодуючи, що це не дзеркало, яке показало б йому, що діється у неї в душі. Хоча, може, то й було дзеркало. Два абстрактні зображення, і кожне без найменшого сенсу.
Вілл відчув, що вона підійшла до нього ззаду і її рука змією прослизнула до нього в кишеню. Вона витягла цифровий диктофон.
— Це щось новеньке. — Енджі стояла так близько, що він відчував тепло її тіла.
Він почув, як вона намагається ввімкнути пристрій, і повернувся до неї лицем.
— Помаранчева кнопка.
Вона простягнула диктофон. Вілл побачив, що її палець уже лежить на потрібній кнопці. Він ніжно натиснув великим пальцем на її вказівний, і диктофон увімкнувся.
— Дякую.
Вілл не міг на неї дивитися. Знову відвернувся і сперся на камінну полицю. Енджі знову сіла на канапу. Задзеленчав лід у склянці. Мабуть, вона забула, що там порожньо.
— «Мамусю, — нарешті почала читати Енджі. — Я знаю, ти думаєш, що я пишу тобі, аби попросити грошей. Але я просто хочу тобі сказати, що мені більше нічого від тебе не потрібно. Ти завжди звинувачувала мене в тому, що я тебе кинула, але насправді це ти нас покинула. Це ти зробила з мене парію. У Біблії сказано, що гріхи батьків упадуть на дітей. Я парія, недоторканна, яка може жити тільки з іншою Парією через твої гріхи».
— Вона, коли підписувалася, інакше писала своє ім’я: не Аліша, а Алісія, — відзначила Енджі.
Вілл видав гидливий горловий звук. Вона не могла не знати, що розмови про орфографію для нього те саме, що розмови китайською.
— Я мала на увазі, що вона правильно пише своє ім’я — у більш поширений спосіб, коли підписується. Напевно, написання змінилося, коли вона вийшла на вулицю. — Енджі все говорила, а він не міг наслухатися. — Судячи з марки, листа вона надіслала два тижні тому. Тут є штамп, на якому сказано, що листа повернули, бо вона недостатньо марок наклеїла. Мабуть, вага листа стала більшою через хрестик. А може, якась машина не пропустила. — Енджі трохи помовчала. — Ти говоритимеш з матір’ю? Це індекс поштового відділення, що неподалік звідси, миль за десять. Цікаво, вона взагалі знає, що її дочка померла?