Енджі ще кілька хвилин побула в туалеті, намагаючись відновити душевну рівновагу. Їй хотілося поговорити з Віллом, але що б вона сказала? «Я ходила в лікарню, щоб залякати Майклову дружину? Він її б’є смертним боєм. І до речі, тієї єдиної ночі, яку ми провели разом, він був такий грубий зі мною, що я цілий місяць не могла пісяти рівно?» Вілл навчився контролювати дратівливість, як і решту своїх емоцій. Проте Енджі знала, що вона в ньому дрімає, до того ж десь близько до поверхні, і чекає, коли щось її нарешті розбудить. Якби Енджі розповіла Віллу, що насправді в неї було з Майклом, той би Ормвуда вбив.
У туалет зайшла маленька дівчинка, побачила Енджі і втекла. Дуже підбадьорливо. Енджі подивилася на своє відображення у дзеркалі. Товстелезний шар косметики, біла вінілова спідниця, більше схожа на широкий пояс, і яскраво-рожевий топ, який ледве прикривав груди. Не дивно, що люди від неї сахалися.
Вона вийшла в коридор і озирнулася на двері приймального відділення. Тенк тримав Джину за руки і розмовляв з нею. Енджі не чула, що він каже, але могла здогадатися. Зненацька Джина розплакалася, і чоловік пригорнув її до себе. Енджі ще якусь мить дивилася на них, почуваючись, наче підглядає, але не в змозі відвести погляд.
Один психотерапевт якось сказав їй, що вона шукає чоловіків, які б кривдили її, бо нічого кращого вона не знала. Той самий психотерапевт висловив припущення, що Енджі робила боляче Віллу, бо хотіла розлютити його, довести до кипіння, щоб він нарешті не витримав і вдарив її. Тоді Енджі змогла б нарешті йому відкритися. Тоді вона змогла б його полюбити.
Звісно, Енджі брехала психотерапевту про свої стосунки, про Вілла. Вона не збиралася викладати незнайомій людині правду. Та і взагалі, вона вже так забрехалася, що навряд чи змогла б сама відрізнити брехню від правди, навіть якби правда вкусила її за дупу.
Розділ 29
Вілл сидів за своїм столом і слухав диктофонний запис: Енджі читала листа, якого Монро написала своїй матері. Він уже стільки разів його прокрутив, що вивчив напам’ять, але йому хотілося нескінченно слухати її голос, вловлювати інтонації. Час від часу, слухаючи слова, він позирав на лист і пробував їх простежити. Енджі терпіти не могла читати вголос, і це відчувалося з її тону. А Вілл думав, що якби міг читати вголос так само добре, як це робить вона, то читав би без упину.
Він витяг з вух навушники і повернувся до діаграми, яку креслив подумки. Вілл бачив світ у образах, як розкадровку фільму. У пам’яті спливло обличчя Джезмін Еллісон. Її так і не знайшли. Поліція Атланти шукала, проте Вілл не був певен, що до справи поставилися серйозно, як йому було потрібно. Та навіть якби й поставилися, де б вони шукали? Заховати маленьку дівчинку можна в мільйоні різних схованок — і ще на мільйон більше, якщо дівчинка при цьому не дихатиме.
Матері Аліші не було вдома. Того ранку він дзвонив кілька разів, аж поки слухавку не взяла покоївка і не сказала йому, що місіс Монро прийде не раніше, ніж опівдні. Вілл зв’язався з поліцією округи Дікеб і дізнався, що у справі Синтії Баррет жодного поступу. Він навіть відправив групу експертів у Домівку, щоб дослідили таксофон. У монетоприймачі лежало всього сім четвертаків, і на жодному з них не було придатних для роботи відбитків.
Жодних зачіпок, жодних ключів до розгадки, за які можна вхопитися. Усе, що в нього було, — той лист і примарна надія, що Міріам Монро щось знає.
У двері Віллового кабінету постукали, і, не дочекавшись дозволу, зайшов Лео Донеллі.
— Здоров, чувак.
Вілл одразу ж заховав диктофон і навушники в шухляду стола.
— Ти щось хотів?
— Є хвилинка?
— Так.
Лео зачинив двері і всівся у крісло біля стола. Він нервово роззирнувся по кімнаті.
— А непоганий у тебе кабінетик.
Вілл теж роззирнувся, не зовсім розуміючи, іронізує детектив чи говорить серйозно. Кабінет він мав такий крихітний, що змушений був підсунути стіл до стіни, щоб, виходячи з-за стола, не перелазити через нього щоразу.
Лео подивився у вікно і витер долоні об свої дешеві штани. Здавалося, його щось шокувало.
— Ти щось хотів? — повторив Вілл.
— Я щойно говорив з Ґріром. Він мій начальник.
— Так. — Вілл познайомився з лейтенантом у понеділок, коли просив ввести його в курс справи Монро.
— Йому подзвонив знайомий із поліції Дікеба. Джина подала на Майка заяву щодо отримання судової заборони. — Лео досі говорив так, наче не вірив почутому.
— Джина Ормвуд? — Вілл випростався у кріслі. — А яку причину вона вказала?
— Побиття. — Лео сперся ліктем на стіл і поклав підборіддя на руку. — Ґрір не бачив фотографій, але коп, який приймав заяву, сказав, що лице в неї добряче побите.