— Хто?
Енджі розсміялася сама з себе. Вона ніколи навіть не замислювалася над цим питанням, просто думала, що піти з клієнтом і повернутися без нього можна лише обмежену кількість разів, а тоді люди запідозрять, що ти коп.
— Мабуть, Майкл мене здав, — припустила вона. — Може, він думав, що у мене будуть неприємності, але мене просто перевели на іншу точку. Нові дівчата. Нові клієнти. — Їй згадався один конкретний клієнт, на ім’я Джон. — Кілька місяців тому Майкл приперся на моє нове місце роботи. Я думала, він просто вкотре показує, який він козел, але він сказав нам стерегтися одного типа, якого щойно випустили умовно-достроково, сказав, що він небезпечний.
Кен зневажливо пирхнув. Видно, йому довелося чимало вислухати Майклової самохвальби.
— Так, про це я теж не думала, — зізналася Енджі. — Аж поки не натрапила на хлопця, про якого він нас попереджав. Його звати Джон Шеллі.
Кен знизав плечем. Ніколи про нього не чув.
— Хай там як, — сказала Енджі, розуміючи, що ходить колами, — наступного дня після того, як померла Аліша Монро, Майклову сусідку знайшли мертвою на власному подвір’ї.
— Яик?
— Так, — підтвердила Енджі. І розповіла йому деталі, яких він не почув би в новинах. Та Енджі й сама б їх не знала, якби не Вілл. — Сусідці язик відрізали. У Монро він був відкушений, та однаково…
Кен сидів і дивився на неї. Енджі почувалася препогано. Старий паскудник і без того розгублений, а вона йому ще й душу виливає.
— Даремно я тебе цим усім навантажую.
— Ше. — Кен покрутив рукою. Він хотів почути більше.
— Майкловій сусідці було всього п’ятнадцять. — Раптом Енджі замовкла. А чи не казала їй Джина, що, коли вони познайомилися з Майклом, їй було п’ятнадцять? — Коли була війна у Перській затоці? У дев’яностому році? Дев’яносто першому?
Кен підняв один палець.
— Як ти думаєш, скільки Майклу років? Сорок, правильно? Торік йому влаштовували якусь вечірку. Пам’ятаю, скрізь були розвішані чорні кульки.
Кен кивнув.
Енджі дуже погано рахувала. Вілл би полічив подумки, а їй потрібен був папірець, щоб усе записати. У сумочці вона знайшла клаптик паперу і нашкрябала цифру олівцем для повік, бурмочучи: «Майкл народився у шістдесят шостому, дві тисячі шість мінус тисяча дев’ятсот шістдесят шість». Вона перевірила цифри, щоб ніде не закралося помилки. І повільно підвела погляд на Кена.
— Джині було п’ятнадцять, коли вона з ним познайомилася. Вона казала, що спочатку він клеївся до її двоюрідної сестри, яка була на рік молодша.
Вона піднесла аркуш ближче до очей Кена, щоб він сам побачив.
— А йому було двадцять п’ять. Що двадцятип’ятирічному мужику було робити з п’ятнадцятирічною дівчинкою?
Кен звуком дав зрозуміти, що саме, і значення цього звуку було чітким і виразним.
— А скажи мені, Кене, ти коли-небудь їздив з Майклом рибалити в гори?
Вираз його обличчя був промовистіший за будь-які слова. Чорта з два.
Намагаючись ухопити нитку того, що вона зрозуміла з розмови з Кеном, Енджі проїхала повз свій будинок. Те, що Майкл Ормвуд майже п’ятнадцять років тому переслідував дівчинку-підлітка й оженився на ній, не доводило, що він і тепер вплутаний у подібні справи, але менше з тим — збіг є, а Енджі занадто довго була копом, щоб вірити у випадкові збіги.
Вона розвернула машину в кінці вулиці й знову проїхала повз свій будинок, прямуючи до Підмонт. У голові народжувався сценарій. На світлофорі вона повернула ліворуч, потім знов ліворуч, на Понс-де-Леон, а в думках без упину крутилися різні можливості. Майкл досі примушував дівчат до халявного сексу, користуючись службовим становищем. Малий Джі його вирахував. Може, Аліша Монро була однією з тих дівчат, яких використовував Майкл, а Джі не сподобалася дірка в прибутку. Він убив Монро, а потім прикінчив Майклову сусідку — щоб наука була.
Але навіщо Малому Джі вбивати Синтію Баррет? Навіть якщо Майкл і мав слабкість до дівчаток-підлітків, це не означало, що він спав з сусідкою. Та й узагалі така розбещеність не була чимось незвичним для сорокарічних чоловіків. Щоб зрозуміти це, достатньо просто подивитися на глянсовий журнал чи в найближчому кінотеатрі на майже роздягнених дівчат на екрані, які висли на чоловіках, що за віком їм у батьки годилися. Чорт, та навіть місцевим торговельним центром не пройдешся, щоб не натрапити на зграйку дванадцятирічних дівчат у футболках, що ледь прикривали соски, й джинсах, які спускалися до проміжжя. І їхні матері зазвичай були вдягнені так само.