— Іди сюди, — Вілл пригорнув її до себе й разом з нею відхилився на спинку дивана. — Посидь так хвилину.
Енджі хотілося плакати, але вона не могла дозволити собі розкиснути перед Віллом. Вона притислася обличчям до його плеча, відчуваючи запах прального порошку і соєвого соусу, який він розлив собі на краватку. Якби вона могла посидіти так, якби могла просто дозволити йому тримати себе в обіймах, можливо, все б змінилося на краще. Може, вони змогли б зробити одне одного цілісними.
Вона повернулася до нього обличчям і поцілувала в шию. Його шкіра відреагувала, і Енджі поцілувала його в кадик, коли він проковтнув слину.
— Ми не мусимо… — сказав він.
Вона обняла його за шию і притулилася губами до його губ. Вілл не хотів, але вона язичком і зубами розпалила в ньому пристрасть, аж поки він не поцілував її по-справжньому. Його руки напружилися, коли він ніжно підняв її й поклав спиною на диван. Він сперся на лівий лікоть і провів рукою по її обличчю, цілуючи її в шию.
Манжета сорочки зісковзнула вниз, і Енджі побачила на внутрішньому боці його зап’ястя яскраво-рожевий шрам. Тієї ночі вона відвезла його в лікарню й сиділа біля його ліжка, чекаючи, коли він отямиться і зрозуміє, що нічого не вийшло, що він досі живий.
Вона обережно торкнулася його зап’ястка і провела пальцем по лінії, якою рухалося лезо бритви, коли розпорювало йому шкіру.
Вілл смикнувся і шоковано подивився на неї.
— Пробач, — перепросила вона.
Він хотів сісти, але вона міцно вхопила його обома руками за жилетку і зупинила.
— Я ж вибачилася.
— Енджі…
Він знову спробував відсторонитися, але вона не відпускала. Вони боролися, проте Вілл нізащо не застосував би проти неї всю свою силу. Їй вдалося притягнути його до себе й притиснутися губами до його губів. Енджі вигнулася під ним дугою, притулилася до його тіла, і він припинив опиратися. Енджі поцілувала його — міцніше, грубіше, ніж зазвичай, і, на її подив, він відповів їй так само пристрасно.
Вона відчула, як її дихання пришвидшується, перед очима все пливе. Його ваги зверху було достатньо, щоб на очах їй виступили сльози. І вона ковзнула рукою до пояса його штанів, бо їй потрібно було зробити все швидко, щоб не втратити над собою контроль.
— Господи, — пробурмотіла вона, розстібаючи йому жилетку, витягаючи зі штанів сорочку, потім майку, щоб мати змогу просунути руку.
Він підняв її блузку і знайшов губами голі груди. Коли вона охопила його член рукою, він збився з ритму. Вона перебрала його на себе, вільною рукою спустивши трусики. І перш ніж Вілл зміг зупинити її, ввела його в себе.
Йому перехопило дух, коли вона рвучко підвелася йому назустріч, стискаючи м’язи, намагаючись примусити його кінчити.
— Ні, — прошепотів він і спробував уповільнити темп.
Його очі були міцно заплющені, він здригався від зусилля, намагаючись стриматися. Енджі лизнула його у вухо, вкусила за мочку, зробила все, що могла, аби спровокувати його оргазм. І зрештою він здався, гучно застогнав і затремтів від насолоди.
— О Господи, — видихнув він. — Енджі…
Вона дозволила йому ще трохи себе цілувати й зупинила лише тоді, коли його губи стали спускатися нижче.
— Ні, — сказала вона йому й примусила його повернутися до її обличчя. — Мені треба йти.
Його тіло вкривав піт, він важко дихав, цілуючи її груди.
— Дозволь мені відчути твій смак.
Від грубого гарчання його голосу в неї по всьому тілі побігли мурашки. Вона закусила губу, намагаючись не думати про те, як приємно було б відчувати його губи внизу, коли він ніжно цілував би її живіт.
— Ні, — спромоглася сказати вона, ніжно відштовхуючи його. — Мені треба йти.
— Залишся зі мною.
У його голосі звучали благальні нотки — так їй чомусь стало легше піти.
— Мені завтра на роботу.
— Мені теж.
Цього разу вона відштовхнула його грубіше.
— Вілле.
Він скотився з неї і зі стогоном (тільки цього разу далеким від утіхи) відкинувся на спинку дивана.
Енджі встала й натягла трусики. Потім нахилилася, поправляючи задерту сорочку.
Вілл узяв її рукою за ногу.
— Нащо ти це робиш?
Вона відійшла від нього подалі й знайшла свою сумочку на столі біля вхідних дверей.
— А нащо ти мені дозволяєш?
Розділ 31
Очевидно, Марта Лем зробила не один, а декілька телефонних дзвінків. Джон отримав повне відшкодування орендної плати за нічліжку, а щомісячна платня за кімнату в містера Еплбаума була на тридцять доларів менша. Якщо додати до цього п’ятдесят баксів, які Джон отримав за те, що повзав по цистерні вакуумної системи, то в поточному місяці він міг не голодувати.