— Може, я ще чогось не розумію? — спитав Вілл. — Бо мені здається, ти така сердита на Майкла Ормвуда, що не можеш тверезо мислити. Чому, Енджі? Чому ти не можеш викинути цього козла з голови?
Вілл побачив, як у її очах спалахує лють, і зрозумів, що вона згадує ті незліченні рази, коли він запитував у неї те саме.
Моторошно спокійним тоном Енджі спитала:
— А ти не поцікавився у Майкла, скільки років було його дружині, коли вони познайомилися? — Відповісти вона йому не дала. — П’ятнадцять, Вілле. А йому було двадцять п’ять.
— Він її зґвалтував і відкусив язика? — спитав Вілл. — Якщо ні, то я не розумію, що в цьому такого.
— Кажу тобі, Джон цього не робив.
— Я сам у нього запитаю, коли заарештую.
— Ні. — Вона вхопила його за руку так, наче могла зупинити. — Я сама.
Вілл недовірливо подивився на неї.
— Ти що, знущаєшся?
— Щойно ти надягнеш на нього наручники, він закриється.
— Не факт.
— Він зек. Звісно, закриється. Він і не пердне до приходу свого адвоката, а вже адвокат пошле тебе подалі.
— Я не дозволю тобі контролювати цю справу.
— А яке ти йому висунеш обвинувачення? Перехід вулиці у неналежному місці? — Вона звела брови, неначе відповіді чекала. — Ти можеш привезти його на допит, але що ти йому пред’явиш? Ти можеш обшукати його квартиру, але що ти скажеш судді, коли проситимеш про ордер? «Ваша честь, він зробив це двадцять років тому, тож, можливо, ймовірно, мабуть, міг це зробити й тепер»? — Енджі схрестила руки на грудях. — Наскільки мені відомо, щоб кинути людину в тюрму, потрібні якісь докази — якщо ти, звісно, не президент Штатів.
Вілл мовчав, бо розумів, що вона має рацію.
— У тебе є Джонові відбитки на чомусь? Свідки? Хто-небудь щось бачив?
Джезмін, подумав Вілл. Може, вона щось бачила. А якщо бачила, то, напевно, лежить на дні озера.
— Жодних судових доказів, жодних доказів і справа не тримається купи, — підсумувала Енджі. — Правильно, Вілле. Ходімо заарештуємо його негайно.
— Може, він переслідує нову жертву, — сказав Вілл, промовчавши, що наступною жінкою, на яку маніяк уже навів приціл, може виявитися Енджі.
— Якщо ти його негайно заарештуєш, то за добу доведеться випустити, а якщо маніяк — це Шеллі, то він знатиме, що ти за ним стежиш, заляже на дно, і тоді ти вже точно до нього не доберешся.
— А що ти пропонуєш? Чекати, поки зґвалтують наступну дівчину? Чи, може, вб’ють? Енджі, може, він уже впіймав нову жертву. А якщо Джезмін у нього? Мені що, сидіти склавши руки, поки відлік її життя йде на хвилини?
— Зі мною він поговорить. Він не знає, що я коп.
— Енджі, що в тебе з цим типом? Чому ти вперто не хочеш бачити, хто він?
— Може, це й добре, що я не суджу чоловіків за їхнім минулим.
— На це я мав би образитись?
— Ну дозволь я з ним побалакаю, — попросила вона. — Можеш до ранку постежити за його будинком, щоб перевірити, чи він не виходить. Якщо та дівчинка в нього, то ти знатимеш, якщо він з нею щось зробить. А завтра вранці я поїду на автомийку, ми з ним сядемо і поговоримо.
— Думаєш, він тобі відкриє душу?
— Якщо він не винен… — Вона кивнула. — Так, я зможу його розговорити.
— А якщо винен?
— Тоді поряд будеш ти. — Вона його піддражнювала. — Ти ж захистиш мене, правда, Віллі?
— Це не те, про що можна жартувати.
— Я розумію. — Вона знову подивилася понад його плече на дівчат. — Мені треба вертатися на роботу.
— Мені це не подобається, — сказав він. — Категорично не подобається, і я цього не робитиму.
— А ні для кого з нас це не новина. — Вона притулила руку йому до щоки й легенько торкнулася губами його губ. — Іди, Вілле.
— Я не хочу тебе залишати.
— У тебе нема вибору.
Розділ 33
Джон сидів на стільці біля барної стійки забігайлівки «Імперія». У двері він зайшов голодний, як вовк, але чомусь, коли принесли його замовлення, зміг проковтнути лише кілька шматків. Він чекав, коли почнеться його життя, і від нервів шлунок йому скрутило в тугий клубок.
Більшу частину ночі вони з Кеті та Джойс обговорювали план дій. Кеті хотіла піти в поліцію, але єдине, у чому діти Шеллі були одностайні, — поліції довіряти не можна. Майкл нізащо не розколовся б. І він був надто розумний, щоб залишати неприкритими тили. Джонів кредитний звіт спричинив би якісь запитання, проте відповіді на них могли обернутися проти самого Джона. Врешті-решт вирішили, що Джойс звернеться до своїх знайомих у окружному архіві, щоб дізнатися, де живе тітка Лідія. Дядько Баррі загинув, проживши з нею в шлюбі всього кілька років, і знайти щось за прізвищем Карсон у них не вийшло. Але слід мусив десь бути. І щойно діти Шеллі його знайдуть, вони притиснуть Лідію до стінки і спитають, якою була її роль у тому, щоб підставити Джона. Якось вона вже зізналася у своїх гріхах. І вони не дадуть їй спокою, поки вона знову не зізнається — цього разу для протоколу.