Щодо Джонового зізнання, то він розповів сестрі та її коханці не все. Він був відвертий, але до певної межі — про Майклову сусідку їм не розказував. Від думки про те, що він накоїв, на яке дно опустився, його нудило. Джон вважав Майкла тварюкою, проте, щойно випала нагода, показав себе таким самим мстивим садистом, як і його двоюрідний брат. Чи за це боролася Емілі? Чи для цього годинами просиджувала над своїми записниками — щоб її маленький Джонні міг вийти з тюрми й скалічити п’ятнадцятирічну дівчинку? Вперше в житті Джон був радий, що його мати померла, радий, що йому ніколи не доведеться дивитися в її прекрасні очі й знати, що її син здатен на таке звірство.
— Ще? — спитала офіціантка, вже наповнюючи Джонову чашку свіжою кавою.
— Дякую, — промимрив він.
Відчинилися двері, він глянув у дзеркало за барною стійкою і побачив, що в залі стоїть, узявши руки в боки, Робін і роззирається в пошуках вільного столика. У забігайлівці було доволі людно, тому його вона не помітила.
Джон придушив у собі бажання розвернутися. Йому хотілося її гукнути, показати на вільний стілець поряд з собою і послухати, як вона йому щось розповідатиме. Але з ним забагато всього відбувалося тепер. На руках у нього була кров, у душі — провина. Він подивився в чашку, втупився в темну рідину, шкодуючи, що вона не може показати його майбутнє. Чи коли-небудь у його житті з’явиться жінка? Чи знайде він людину, яка, почувши все, що з ним сталося, що він накоїв, не втече з криком світ за очі?
— Привітик.
Робін прослизнула на сусідній стілець. Вона була по-іншому вдягнена. Волосся зібране у хвостик, а замість звичного одягу повії на ній були джинси й футболка.
— Привіт, — відповів Джон. — Не на роботі?
— Ага. — Вона перевернула свою чашку й знаком покликала офіціантку.
Щось у ній змінилося, щось було не так, проте Джон ніяк не міг вловити, у чому зміна. Річ була не в одязі й не в тому, що тепер її обличчя не вкривав товстий шар косметики. Якби він знав її краще, то сказав би, що вона нервується.
— Ти коли-небудь думав про те, що ненавидиш свою роботу? — спитала вона. — Що непогано було б утекти з дому й не озиратися.
Джон усміхнувся. Втекти й не озиратися йому хотілося весь час, поки він сидів у «Коустелі».
— Ти в порядку?
Вона кивнула і хитро йому всміхнулася.
— А ти що, переслідуєш мене? Спочатку лікарня, тепер отут.
Він роззирнувся навколо.
— А ти що, купила це кафе?
— Ні, я тут завжди снідаю.
— Пробач. Мені просто здалося, що тут можна добре посидіти. — У нього вперше за довгий час були в кишені гроші, і йому захотілося чимось себе потішити.
— Я збрехала тобі, — сказала вона.
— Про що?
— Про свій перший поцілунок. То було не з другом мого меншого братика.
Він спробував перевести все на жарт, хоча йому стало прикро.
— Будь ласка, скажи, що це був не твій менший братик.
Вона всміхнулася і налила в каву вершків.
— Мої батьки сиділи на спіді, — сказала вона. — Ну, тобто моя мама і той, з ким вона трахалася. — Робін узяла ложечку й помішала каву. — Держава забрала мене від неї, коли я була ще малою.
Джон не знав, що сказати.
— Шкода це чути, — зрештою промовив він.
— Ага. Я довгенько потрапляла в різні прийомні сім’ї. З багатьма прийомними татусями познайомилася, а вони дуже раділи, що під їхнім дахом житиме маленька дівчинка.
Джон мовчав і дивився, як вона помішує каву. Руки в неї були мініатюрні. І чому жіночі руки завжди привабливіші за чоловічі?
— А ти? — спитала вона. — Ти теж з дому розбитих сердець?
Ці слова вона сказала з сарказмом. Джон зустрічав багатьох злочинців, які стверджували, що вони жертви обставин, що їхні неблагополучні сім’ї штовхнули їх на шлях злочинів. Вони так усе розказували, що складалося враження, буцімто вибору в них не було взагалі.
— Ні, — сказав він. — Я з цілком нормального дому. Чудова мама, яка пекла печиво і керувала скаутами. Тато був трохи стриманий, але він завжди ночував удома і цікавився тим, що я роблю.
Він подумав про Джойс. Мабуть, вона сиділа на телефоні й дзвонила знайомим. Джон не знав, прийме тітка Лідія правильне рішення чи ні, але твердо знав, що тепер він зможе прожити життя спокійно, тому що Джойс повірила в нього, вперше за двадцять років.