Може, Вілл і мав рацію. Майкл був козлом, безперечно, і бив дружину, і, напевно, зґвалтував Енджі тієї ночі, коли вона була занадто п’яна, щоб щось розуміти, але це не означало, що він мав стосунок до вбивств. То навіщо вона сюди приїхала?
— Чорт, — просичала вона і розвернулася, щоб повзти назад через собачі дверцята.
Та раптом, уже майже пригнувшись до землі, почула якийсь звук. Скавчання? Саме його вона чула? Невже Майкл завів собаку?
Енджі застигла і прислухалася. Звук не повторився, і на якусь мить їй здалося, що вона збожеволіла. Лише те, що вона залізла до когось у будинок, ставило під сумнів її психічну нормальність.
Та все ж Енджі підвелася. Вона вирішила довести задумане до кінця. В’єтнамки залишила біля дверей. Вона терпіти не могла ходити боса, але не хотіла, щоб її скрізь супроводжувало лопотіння в’єтнамок.
Енджі зупинилася посеред кухні й, нашорошивши вуха, прислухалася до звуків машини. Відчинилися й зачинилися дверцята, але то було через дорогу. Хтось привітався, почалася розмова, і Енджі розслабила сідниці. Господи, єдине, чого їй бракувало тепер, — щоб Майкл приперся додому і побачив, що вона рознюхує щось у нього вдома.
У вітальні було приблизно так, як вона собі й уявляла: занадто м’який диван і величезний телевізор. Енджі окинула поглядом коридор, але в спальню йти не хотіла. Їй не хотілося бачити місце, де Майкл трахав свою жінку, й знати, що побив він її, мабуть, там само.
А чи прикладав він руку до самої Енджі? Цього вона не знала. Наступного дня на руках у неї були синці, лоно пекло вогнем. Вона зомліла в машині, і він робив усе, що хотів. Дурний засранець. Хіба й так не видно, що вона може робити все? Йому не треба було вичікувати, коли вона знепритомніє.
У задній стіні вітальні були двері, які прикрашав накладний замок. Енджі спробувала зорієнтуватися і зрозуміла, що по той бік дверей мав бути гараж. Навіщо Майклу такий серйозний замок на гаражних дверях, коли хто завгодно міг пролізти через собачі дверцята? І чому там вікна зачорнені?
Енджі підійшла до дверей і приклала вухо до прохолодного металу. Відімкнула замок, і в ньому скрипнула пружина. Енджі поклала руку на ручку і відчинила двері. У приміщенні було темно, хоч око виколи, тому вона обмацала стіну в пошуках вмикача. Заблимали лампи денного світла, і око вихопило з темряви верстат, газонокосарку, більярдний стіл.
Лампи загорілися рівним світлом. До більярдного стола була прив’язана гола дівчинка. З рота в неї стирчав кляп, на обличчі була кров. Від вигляду Енджі її очі широко розкрилися, білки навколо райдужних оболонок показалися повністю. Але вона не рухалася, тільки груди швидко здіймалися й опадали.
Раптом Енджі забило дух. Вона відчула гострий різкий біль у потилиці, й перед очима виник сліпучий спалах вибуху, коли вона падала на підлогу. Вона почула, як схлипує дівчина і сміється чоловік, а після цього настала темрява.
Розділ 35
Вілл відхилився на спинку крісла і подивився на гнітючий пейзаж з вікна свого кабінету. Він узяв телефон, знову набрав мобільний Енджі й чекав, поки гудки змінить голосове повідомлення, а потім зв’язок роз’єднають. Ось уже годину він намагався до неї додзвонитися, спочатку на домашній, потім на мобільний. Вона сказала, що поїде одразу додому, та й не відповідати на його дзвінки було не схоже на неї. Навіть якщо Енджі сердилася на Вілла, то взяла б слухавку — хоча б для того, щоб висварити його й сказати, щоб не дзвонив їй більше.
Вона мала рацію щонайменше в одному. Джон Шеллі не сказав ні слова, відколи Вілл посадив його в машину.
У двері кабінета постукав Лео Донеллі й зайшов, не чекаючи запрошення.
— Адвокат прийшов.
— Дякую.
— Каже, вона подруга його сестри.
Вілл підвівся, надів піджак.
— Ти їй не віриш?
Лео простягнув Віллу візитну картку.
— Вона адвокат у справах нерухомості. — Він стишив голос. — Гарненька ціпочка.
Вілл не знав, що на це сказати. Він дивився на картку рівно стільки, скільки вважав за доречне, а потім поклав її в кишеню жилета.
Лео пройшовся з Віллом по коридору.
— Скажу тобі, для нас вона великий програш. Розумієш, про що я?
Вілл не хотів продовжувати цю розмову, тому спитав: