Він так довго мовчав, що Енджі відчула, як злипаються повіки й тіло розслабляється, наче западаючи в сон. Але тут Майкл заговорив, і вона, смикнувшись, прокинулася.
— Вони тримаються так, наче вони, бляха, нереально круті, але все, що треба, — це одна доза, один раз нюхнути, і вони на гачку. Постійно вертаються і валяються у тебе в ногах, вимолюючи дозу. Усі вони. Особливо Джон.
Щоб заговорити, Енджі довелося прокашлятися.
— Це тому ти його підставив?
— То була мамина ідея, але він дістав по заслузі. Вони всі дістали по заслузі. — Він зиркнув на неї згори вниз. — Як і ти.
Енджі відчула, що очі знову заплющуються, а м’язи розслабляються. Вона боролася щосили, закушувала розбиту губу, поки знову не відчула в роті смак крові, але біль підтримував у ній життя.
— Щойно ти увійдеш у смак, — говорив Майкл тихим, задумливим голосом, — інакше вже не можеш. Тобі потрібен цей страх, те, як вони чіпляються за тебе, страх у їхніх очах.
Енджі знову потай посмикала мотузку. Кістки у зламаному зап’ясті змістилися й клацнули, від чого в голові прокотилася луна.
— Я відкрив на Джонні декілька кредитних карток, — вів далі Майкл. — Купив цей будиночок. — Він говорив про хатину. — Ти вважаєш мене дурним, але я не дурень. — Він постукав себе кісточками пальців по голові. — Думай, так? Що найперше треба зробити, щоб пов’язати злочинця і місце злочину? Перевірити квитанції по його кредитках: рахунки за бензин, за готелі, усю таку фігню. Доведи, що злочинець був близько до місця злочину в той самий день, той самий час — вуаля, він у тебе в руках. — Він похитав головою. — На Майкла Ормвуда нічого не знайдуть, це точно. Ні в Алабамі, ні в Теннессі, і сто пудів не в Атланті. Я зразковий сім’янин, який піклується про свого нещасного відсталого сина, дбає про дружину, щовечора протирає штани перед телеком.
— Ти продавав їм наркотики.
Енджі подумала про всіх тих дівчат, яких зустрічала на вулицях, усіх тих наркоманок, ладних на все, аби тільки підживити свою залежність. І наркотики їм постачав поліцейський. Поліцейський використовував їхні потреби, щоб задовольнити свої. Скількох він зґвалтував? Скількох убив?
— Я мав би сердитися на тебе, але я не серджуся. — Він потер підборіддя і пильно подивився на неї. — Дурні люди дозволяють емоціям узяти над собою гору. Ось чому вони роблять помилки. Я контролюю ситуацію, Енджі. Я та людина, яка вирішуватиме, як ти помреш.
Він встав з канапи, й Енджі приготувалася до болю, але він пішов до каміна й поклав руку на камінну полицю. Енджі згадала, як три дні тому була з Віллом. Він стояв біля каміна у неї вдома, вона дивилася на його спину, могутні плечі й хотіла одного — підійти й обійняти. Такої миті з ним у неї більше ніколи не буде. Він ніколи не дізнається, що вона відчувала.
— Ти не знаєш, як це — мріяти про ідеальне життя, ідеальну родину, а потім народжується Тім, і ти почуваєшся сраним невдахою, — сказав Майкл.
Вона вдихнула якомога більше повітря, щоб прояснилося в голові.
— З чого це все почалося?
— Ти знаєш про Мері-Еліс.
— Я про інших. — Мали бути й інші.
— На який час ти хочеш повернутися в минуле? До вісімдесят п’ятого? Дев’яносто п’ятого? До минулого року? — На його обличчі знову грала посмішка. — Чорт, я не можу згадати, у яких то було штатах. Твій хлопець — фанат складати досьє, так? Він би сказав, що я розгулявся, коли старий Джонні вийшов на свободу. Я зняв рукавички, так би мовити, бо знав: коли стане жарко, єдине, що мені доведеться зробити, — тицьнути в нього пальчиком.
— То були діти.
— Повір мені, вони були набагато досвідченіші, ніж видавалося на перший погляд. Дуже зрілі, як на свій вік. — Він похитав головою, наче не міг стримати іронію. — Усі вони однакові, крутять динамо і думають, що це їм зійде з рук.
Зненацька Енджі відчула, як усередині наростає хвиля сорому. Скільки материних коханців казали те саме про Енджі? Скільки разів вона приймала від них подарунки: м’які іграшки, смачний обід у ресторані чи гарний одяг, — а потім чула, що мусить відпрацювати за це ротиком.
— Більшість тих дівчат так часто трахали, що вони навіть нічого не відчували, якщо їм з силою не заганяти. — Майкл знову на неї подивився, оцінюючи. — Ти була зовсім як Мері-Еліс. Ти це знаєш? Дражнила мене, дозволяла себе поцілувати, помацати, а тоді відштовхнула, наче ти краща за мене. — Він з огидою пирхнув. — Ти розігруєш із себе цілку-невидимку, але коли я був у тобі, то здавалося, мій член у клятому вакуумі.