Енджі уважно подивилася на пістолет, що лежав на канапі.
— Шльондри для цього добре підходять. З ними можна робити все, що завгодно, так? Тобто ти ж за це платиш.
Він повернувся до неї спиною й притис обидві руки до камінної полиці. Енджі не відводила погляду від «ґлока», сподіваючись, що зброя — це не злий жарт, який зіграла з нею уява.
— Я хотів лише трохи розслабитися з Алішею перед грою. А вона раптом знахабніла й погнала з квартири на сходи, наче я шмаркач якийсь. Я за таке лайно не плачу. Вона все напирала і напирала, тому я мусив її провчити. Майкл Ормвуд не платить.
Енджі притислася лобом до підлоги й покликала на допомогу всю свою силу волі, щоб витримати це.
— Так, я дозволив їй себе розізлити. — Вона почула кроки, відчула, що його ноги від її обличчя відділяло всього кілька дюймів. — Але всім пофігу, коли вмирає якась шльондра, правда ж? Усім до цього байдуже.
Вона міцно заплющила очі. Дозволила йому залізти собі в голову, дозволила контролювати себе, бо він цього хотів.
— Джону треба було зробити лише одне — розказати, — ризикнула Енджі. І додала: — Ти його двоюрідний брат.
— Та ну, кицюню, — цокнув язиком Майкл. — Ти справді думаєш, що у Джона був би шанс розтулити рота в залі суду? — Він похитав головою. — Я весь час ним грався, тягнув за мотузочки, коли мені цього хотілося. — Він захихотів сам до себе. — Звісно, я мало у штани не наклав, коли відчинив ящик з інструментами й побачив, що він туди поклав, але це дрібничка порівняно з шоком, який я для нього приготував. Я збирався побавитися з тією дівчинкою, а потім підкинути її Джонні — у ту смердючу діру, де він живе.
— Це не спрацювало б, — сказала вона, сама розуміючи, що це неправда.
— «Поліцейський-герой ловить серійного вбивцю на гарячому». Моя ДНК по всій кімнаті від того, що я тримав мертву бідолашку на руках. Влітає спецзагін, бачить Джонні мертвим, я ридаю від горя. Та мене б підвищили за те, що вбив виродка. Ти знаєш, скільки коштує привести у виконання смертний вирок? Я б легко заощадив місту двадцять мільйонів баксів.
— Правда однаково випливла б.
— Як? Усі його друзі розказали б? Турботливі рідні? Його віддана покійна мати?
— Тебе люди запам’ятали б.
— Мене ніхто не запам’ятовує, — відрізав Майкл, і Енджі зрозуміла, що зачепила за живе. — На першому плані завжди був Джон. А я так, на тлі, завжди на других ролях. Мене ніхто ніколи не помічав, і знаєш що? Тепер єдине, за що люди пам’ятатимуть свого дорогенького Джонні, — що він був серійним убивцею.
— Але ж Джон не вбивця, правда? — Він не відповів, і Енджі підвела погляд.
Майкл стояв перед зачиненими дверима, які, на думку Енджі, вели у гардеробну. Він підняв руку, промацав одвірок угорі й дістав ключа.
Енджі побачила врізний замок. Її серце впало.
— Що ти робиш?
— Балачки скінчилися. — Він вставив ключ у замок.
Енджі намагалася встати, хоча м’язи в ногах тремтіли. Вона відступала від нього спиною вперед, просуваючись до канапи.
Майкл наче думки її прочитав. І підхопив пістолет.
— Пішла. — Дулом він підштовхнув її до шафи. — Ворушися.
Енджі йшла маленькими кроками, шафа наближалася. І враз вона зрозуміла, що то зовсім не шафа. Вниз — найпевніше, у підвал — вели сходи.
— Ти все перепаскудила, — сказав Майкл. — Ми з дівчинкою непогано проводили час разом.
Сходи все ближче. Енджі розуміла: якщо він запроторить її в той підвал, їй кінець.
— Ворушися.
Вона різко зупинилася, і він налетів на неї ззаду.
— Не роби так.
Його гаряче дихання лоскотало їй вухо.
— Я відтрахаю тебе, Енджі. Відтрахаю в усі твої дірки. — Він штовхав її до підвалу. — Сядь там десь і чекай мене. Думай про те, що я з тобою зроблю.
— Ні!
Вона вперлася босими ногами в підлогу, чинила йому опір. Ступні ковзали по дереву. Вона спробувала викрутитися, але він ухопив її за талію, підхопив і за два кроки подолав відстань до дверей підвалу.
— Ні! — знову закричала вона, чіпляючись ногами за одвірок, опираючись, скільки було сили.
— Припини! — заволав Майкл і смикнув її за талію вгору, а потім жбурнув її вниз сходами.
Вона втратила рівновагу, б’ючись об стіни, полетіла вниз і приземлилася біля підніжжя сходів, схлипуючи від болю.
Спалахнуло світло. Гола лампочка під стелею освітила приміщення, яке колись, певно, слугувало льохом для зберігання овочів. У кутку, скрутившись у клубок, сиділа Джезмін. Енджі хотіла підповзти до дівчинки, але щось не давало їй зрушити з місця. Вона подивилася вниз і побачила уламок скла, що прохромив їй руку вище ліктя. З нижньої сходинки, мов акулячі зуби, стирчали зацементовані розбиті пляшки.