— Що вона сказала? — спитав Джон.
— Ти міг би запобігти цьому, — сказав Вілл. — Міг би зупинити ще чотири дні тому.
— Я не розумію, про що ти.
— Коли померла Синтія Баррет, Майкл був зі мною.
Джон подивився на карту, яку розклав собі на колінах.
— Я чув, вона бігла подвір’ям і перечепилася. Вдарилася головою об камінь і померла.
— А потім вирізала собі язика?
Джон не відповів.
— Ти мав ще тоді щось зробити.
— Зробити що? До тебе піти? Ти навіть цієї миті не віриш у те, що я кажу. Що б я зробив? Здав поліції поліцейського? Хто повірить колишньому зеку, який працює на автомийці?
Вілл міцно стиснув руки на кермі. Це Джон накликав усе на Енджі. Якби не його впертість і зарозумілість, вона була б у безпеці.
— Ти його дражнив. Ти чудово усвідомлював, що робиш.
Джон рвучко згорнув карту по лінії згину, складаючи в менший квадрат, і знову спробував виправдатися.
— Скажи мені, що я мав зробити, і я залізу у свою чарівну машину часу і зроблю це. Але знаєш, не розмінюймося на дрібниці, які там чотири дні. Повернімося на двадцять років. Поверни мені мою молодість. Поверни матір, дідусів, бабусь і мою сім’ю. А ще, чорт забирай, докинь дружину і кількох діточок, якщо вже ти такий добрий.
— Вона від когось тікала там, на тому подвір’ї.
Джон не пропікав поглядом карту, та коли заговорив, Вілл почув у його голосі страждання.
— Думаєш, я цього не знаю?
Вілл перевів погляд на дорогу і дивився, як пролітають дорогою розмиті знаки, вказівники миль, що то тут, то там вигулькували з добре помітними цифрами вздовж дороги. Він про це не думав, не думав, що наражає Джона на небезпеку.
— Перетинаючи кордон штату, ти порушуєш правила свого умовно-дострокового звільнення.
— Я знаю.
— Тебе можуть заарештувати. У Теннессі я тобі нічим не допоможу.
— В Атланті ти мені теж не допоможеш.
Вілл закусив губу і втупився у чорний асфальт, пильнуючи за іншими машинами на дорозі. Останні два роки він катався туди-сюди між Атлантою і горами, тому точно знав, де розташовані радари. На відрізку Елліджей він скинув швидкість і додав газу лише тоді, коли перетнув річку Місіак. Промчав повз новий і старий «Волмарти», повз кілька блошиних ринків просто неба і декілька горілчаних магазинів. Біля містечка Блу-Рідж повернув ліворуч. Машина саме летіла по шосе Кут-Мейсон (вони саме проминули яблуневий сад), коли задзвонив телефон.
Вілл відкрив його об стегно.
— Так, Амандо?
Тон у неї був похмурий.
— У гаражі ми знайшли кров. Двох різних груп. Багато крові.
— Енджі.
— Її тут нема, Вілле.
Він розтулив рота, але не зміг промовити ні слова.
— Ось що ми зробимо, — сказала Аманда. — Я подзвонила Бобу Берґу в Те-Бе. — Бюро розслідувань штату Теннессі. — Він уже збирає загін. До хатини їм їхати сорок хвилин.
— Мені ближче.
— Я так і подумала. Дай-но слухавку педофілу. Я знаю, як проїхати на Елтон-роуд.
Розділ 38
Енджі мало не зомліла, коли підняла руку, щоб витягти уламок скла, зацементованого в нижню сходинку, — не так від болю, як од відчуття, що скло вислизає з плоті. Крові було небагато, а біль, порівняно з болем у зап’ясті, був стерпний. Їй пощастило. Вона зламала праве зап’ястя і приземлилася якимось дивом на праве плече. Як і Вілл, Енджі була шульгою.
— Джезмін? — прошепотіла вона. Голос луною рознісся в чорноті підвалу. — Джезмін?
Відповіді не було.
Енджі сперлася здоровим плечем на стіну і підвелася. Перевела дух і обережно почовгала босими ногами по земляній долівці, шукаючи дівчинку.
— Джезмін? — повторила вона, коли нога торкнулася тіла. — Ти як?
Дівчинка була або занадто налякана, щоб говорити, або мертва.
Енджі стала навколішки, приклала голову до того місця, де мав би бути рот і ніс Джезмін, і прислухалася, чи дівчинка жива.
Нічого. Жодних ознак життя.
Енджі розвернулася і наосліп помацала пальцями. Вона провела пучками по голому тілу дівчинки, намацала липку кров і зрештою відчула-таки, що груди Джезмін слабенько здіймаються і опускаються — вона ледве дихала. Енджі рідко торкалася своєї матері, але ті кілька разів, коли вона провідувала Дідру в притулку, вона відчувала те саме: оболонка, схожа на тіло.
— Джезмін? — прошепотіла Енджі.
Вона торкнулася її обличчя, волосся, та дівчинка не поворухнулася. Пальці Енджі ковзнули під волосся, і вона відсахнулася.