— Сядь, — сказала вона Джону і повела його до снаряду «джунглі». Він незграбно всівся на нижню перекладину. Крізь джинси до кістлявого заду дістався холод металу. — Нахили голову вперед.
Очі в нього були заплющені, проте він відчував, як вона торкається до нього руками: одна лежала в нього на потилиці, друга притискала хустинку до носа. Коли носом ішла кров, треба було перехиляти голову назад, але Джону було байдуже — головне, що вона його торкалася.
Мері-Еліс зітхнула.
— Джоне, ну навіщо ти себе гробиш?
Він розплющив очі й побачив, як кров скрапує на пісок під його ногами.
— Ти правда прогуляла уроки?
— Я мала йти до лікаря, але мама забула мене забрати.
Джон спробував повернути голову, та вона йому не дозволила. Мами не забували про візити до лікаря. Такого просто не могло статися.
— Ага, — підтвердила Мері-Еліс, наче прочитала його думки. — Мої батьки розлучаються.
Джон так швидко випростався, що перед очима засяяли зірочки.
Вона збентежилася. Стиснула руки з закривавленою хусточкою.
— Тато зустрічався з однією жінкою зі своєї контори. — На її губах з’явилася натягнута усмішка. Батьки ідеальної Мері-Еліс Фінні розлучалися. — Її звуть Мінді, — вела далі вона. — Тато хоче, щоб я з нею познайомилася. Думає, ми чудово поладнаємо.
Джон дуже добре уявив собі, як Пол Фінні це каже. Той був юристом і, як більшість юристів, був такий самовпевнений, що вважав, буцімто кожне його слово є божественною істиною.
Джон колупнув носаком черевика пісок.
— Співчуваю, Мері-Еліс.
Вона розплакалася. Джон бачив, як вона дивиться на свої сльози, що скрапують на пісок, достоту так, як за кілька хвилин перед тим він дивився на свою кров.
Він же ненавидів її, так? Та чомусь хотілося обійняти її за плечі й сказати, що все буде добре. Він мусив вигадати якісь слова, втішити, щоб їй полегшало на душі.
— Хочеш піти на вечірку? — бовкнув Джон.
— На вечірку? — На саму думку про це вона наморщила носа. — З твоїми обдовбаними друзями?
— Ні, — збрехав він. — У мого кузена Вуді в суботу вечірка. Його мами не буде в місті.
— А де його батько?
— Не знаю. — Джон ніколи по-справжньому над цим не замислювався, але мати Вуді так часто кудись їздила, що його двоюрідний брат фактично жив сам. — Можеш прийти.
— Я домовилася з Сюзен і Фей піти по крамницях.
— Приходь після того.
— Розумієш, не моя це компанія, — сказала вона. — До того ж, я думала, тебе після того, що сталося, посадили під замок.
Отже, вся школа вже знала про його подорож до реанімації. А Джон думав, що у нього в запасі принаймні кілька днів, поки історія набуде розголосу.
— Ні, — сказав він, згадуючи батька, те, як він на нього подивився вранці того дня. Так само презирливо скрививши губи, він дивився на мертвого дядька Баррі, який лежав у труні. Ненажера. Казанова. Продавець старих машин.
— А де живе твій двоюрідний брат? — спитала Мері-Еліс.
Джон назвав їй адресу — за три вулиці звідти.
— Ну скажи, що ти прийдеш.
Вона знову наморщила носика, та цього разу — щоб подражнитись.
— Добре. — І, щоб залишити собі шлях для відступу, додала: — Я подумаю.
Розділ 11
Джон лежав у своєму ліжку в дешевій нічліжці, то прокидався, то знову западав у сон. Коли в двері постукали, він перекотився і глянув на годинник, мружачись, щоб роздивитися крихітні цифри. Шоста тридцять. Він ще годину міг поспати.
— Стук-стук, — сказав жіночий голос, і Джон зі стогоном відкинувся на ліжко. — Прокинься і співай, юний хористе, — проспівала з-за дверей Марта Лем.
Перше, що він довідався про свого інспектора з умовно-дострокового звільнення, — вона обожнювала раптові візити.
— Хвилинку! — гукнув він у відповідь і сів у ліжку, протираючи очі.
— Ніякої хвилинки, ковбою, — наполягала міс Лем чемним, проте твердим тоном. — Негайно відчиняй, чуєш?
Він швидко виконав наказ, бо знав, що вона могла забрати собі в голову що завгодно і ще до кінця дня він опинився б знову за ґратами.
Вона стояла, спираючись рукою на одвірок. На обличчі грала привітна усмішка, наче вона була страшенно рада його бачити. Вбрана вона була, як завжди: відпрасована чорна сорочка, золотий грезетовий жилет і обтислі чорні шкіряні штани. Довершували картину вульгарні черевики й «ґлок» у кобурі на поясі. Її можна було прийняти за дівчину з плакату в журналі для фетишистів.