— Що сталося? — навіть не привітавшись, прошепотіла в слухавку сестра.
— Я хотів дещо в тебе спитати.
— У мене клієнти, ми угоду підписуємо.
— Це не забере багато часу. — Він не зробив паузи, бо знав, що вона кине слухавку. — Що таке кредитний рейтинг?
Вона одразу ж заговорила звичайним голосом.
— Ти що, ідіот?
— Ага, Джойс. Я ідіот, ти ж знаєш.
Вона важко зітхнула — більш вимучено, ніж зазвичай. Джон подумав, що в неї, мабуть, застуда чи вона знову курить.
— Усі компанії, що видають кредитні картки, банки, та хто завгодно, хто дозволяє тобі щось купувати в кредит, — усі звітують перед кредитними агенціями про те, як ти сплачуєш рахунки — чи вчасно, чи не затримуєш, робиш мінімальні внески чи наступного місяця виплачуєш весь кредит повністю. Ці агенції складають докупи твою платіжну історію і дають тобі оцінку, яка даватиме іншим компаніям поняття про те, чи можна тобі видавати кредит.
— А сімсот десять — це хороша оцінка?
— Джоне, — видихнула сестра. — У мене правда нема на це часу. Що за схеми ти там крутиш?
— Ніяких схем, — сказав він. — Я не шахрай, Джойс. Мене посадили не за це.
Вона мовчала, і Джон зрозумів, що перегнув палицю.
— Я не забула, за що тебе посадили. — У її голосі дзвенів метал — явна ознака того, що вона ледь стримувала себе.
— А якби хтось роздобув мою інформацію й використав її, щоб отримувати кредитні картки й таке інше?
— Тоді б це зіпсувало тобі рейтинг.
— Ні, — пояснив Джон. — Якби ця людина щомісяця виплачувала всі кредити?
На мить Джойс замислилася.
— А нащо їй це?
— Не знаю, Джойс. Тому й питаю в тебе.
— Ти це серйозно? — спитала вона. — Джоне, у чому річ? Запитуй, що тобі треба знати. У мене робота.
— Я й запитую. Просто хтось… — Він нерішуче замовк.
Чи не вплутує він Джойс у цю справу? Чи не буде в неї через це неприємностей? Він законів не знав. Чорт, ще минулого тижня він навіть не знав, що існує така річ, як кредитний рейтинг.
А ще він не знав, прослуховує міс Лем телефон чи ні.
— Я питаю, бо це в тюрмі хлопці задумували таку схему провернути, — нарешті сказав він.
— Господи. — Вона знову перейшла на шепіт. — Краще не вплутуйся в це.
— Ні. Я тримаюся подалі від неприємностей.
— Так буде краще, Джоне. Бо не зогледишся, як тебе знову кинуть у тюрму.
— Ти говориш, як тато.
— Це ти так запитуєш, як у нього справи?
Джон упіймав себе на тому, що тамує дух.
— Ні.
— Добре, бо він не хотів, щоб я тобі щось розказувала.
— Я знаю.
— Господи, Джоне. — Вона знову зітхнула.
Ця розмова її сердила. Навіщо він їй подзвонив? Навіщо потурбував із цим?
Джон відчув, що на очі навертаються сльози, й затиснув пальцями кутики очей, пробуючи їх зупинити. Він згадав, як у дитинстві вона гралася з ним, одягала Річардів одяг, вдавала з себе його маму. Вони влаштовували чаювання і пекли кекси в її маленькій, схожій на іграшкову пічці.
— Пам’ятаєш той випадок, коли ми розплавили мамин подарунок? — спитав Джон. Йому було шість, Джойс — дев’ять. Вони відкладали кишенькові гроші й купили мамі на день народження браслет. Джойс запропонувала запекти його в тістечку, щоб зробити їй сюрприз — вона вичитала про таке в якійсь книжці. Вони не подумали, що браслет був біжутерією, і коли поклали тістечко з ним у маленьку пічку та ввімкнули стоватну лампочку, щоб запекти, браслет розплавився. Повалив такий дим, що ввімкнулася пожежна сигналізація. — Пам’ятаєш? — знову спитав Джон.
Джойс шморгнула носом, але не відповіла.
— Як ти взагалі?
Він хотів знати, як вона живе. Чи зустрічається з кимсь? Вона ще не була заміжня, але в такої красивої й розумної дівчини, як вона, мусив бути хтось, хто хотів би про неї піклуватися.
— Застудилася, — сказала вона.
— Відчувається.
— Все, бувай.
У телефоні тихо клацнуло — вона повісила слухавку.
У наступні три дні розгулялася негода. Хмари то проливалися дощем, то розступалися, і тоді прозирало сонце. На час злив Джон залишився без роботи. Зрідка він навіть шкодував, що так по-дурному викинув п’ятдесят доларів на хвойду. А часом інший жаль його брав — що не мав ще п’ятдесяти для неї. Про що б він спитав її цього разу? Може, про те, як воно — бути закоханим? Як воно, обіймати когось, хто теж хоче тебе обняти? Йому хотілося поговорити з нею ще раз. Він хотів знати, як їй жилося.
Та, на жаль, не міг собі цього дозволити.