— Дай мені.
— Я не знаю, що тут, — сказав він. — Краще не ризикувати.
— Ти не мій батько. — Вона рішучо забрала в нього випивку і, дивлячись йому в очі, зробила чималий ковток. — На смак наче кола і щось іще.
Джон щиро сподівався, що там не щось іще. Вуді мав дев’ятнадцять років, а всі його друзяки були на декілька років старші за нього. Дехто з них сидів на важких наркотиках, на такому, про що Джон навіть знати не хотів. Тому сказати, які речовини передавали з рук у руки на тій вечірці, він не міг.
— Мені дуже шкода, — сказав Джон. — Я не думав, що там буде так дико.
Мері-Еліс знову сьорбнула з пластянки і всміхнулася йому мокрими губами. Боже, яка ж вона гарна. Він так довго її ненавидів, що вже й забув, що вона прекрасна.
Вона знову підняла пластянку, але цього разу він її зупинив.
— Тебе знудить. — Хоча насправді він думав: навіть якщо її знудить, він однаково її поцілує.
— Ти під кайфом?
— Ні, — збрехав Джон.
Він так нервувався, що міг би й лайна накуритися, якби думав, що це допоможе заспокоїтися.
Вона знову зробила ковток, і він навіть не намагався її спинити.
— Я хочу забалдіти.
Якби вона сказала, що хоче полетіти на Місяць, його це шокувало б менше, ніж те, що він почув.
— Мері-Еліс, не треба. Цим краще не захоплюватися. Ти ж не хочеш, щоб тобі стало погано.
— Тобі ж погано не стає, — відзначила вона й осушила вміст пластянки. Потім перевернула її догори дном, щоб показати, що вона порожня. — Хочу ще.
— Побудьмо ще трохи надворі.
— Чому? — запитала вона. Її вже похитувало, і Джон простягнув руки, щоб підтримати. — Я думала, ти ненавидиш мене.
Він відчував пахощі її парфумів і лаку для волосся. Її шкіра під його долонею була гаряча. Він міг пригорнути її, взяти в обійми й тримати так усю ніч.
— Я тебе не ненавиджу.
— Ти мені постійно кажеш якусь гидоту.
— Неправда, — заперечив він так переконано, що майже сам у це повірив.
Вона відхилилася від нього.
— Батьки думають, що я вдома.
— Мої теж.
— Тебе відрахували зі школи?
— Ні.
— А даремно, — сказала вона. — Тато каже, ти повний невдаха.
— Так, — підтвердив він, шкодуючи, що дозволив їй допити ту пластянку. — Мій теж так каже.
— Сьогодні він виїхав з дому.
— Твій батько?
— Він спакував валізи й поїхав, поки я ходила скуповуватися. Мама сказала, він переїхав до тієї жінки з роботи. — Мері-Еліс тихо гикнула. — Вона все плаче і плаче.
Мері-Еліс теж плакала, та Джон ніяк не міг вирішити, що зробити, щоб втішити її. Зрештою просто сказав:
— Мені шкода.
— Я подзвонила йому за номером, який він залишив. До телефону підійшла якась дівчина.
Джонів язик відмовлявся рухатися. Та й що він міг сказати?
— Він сказав, що бачитиметься зі мною у вихідні. Сказав, що Мінді водитиме мене по крамницях.
— Мені шкода, — повторив Джон.
— Нащо ти тусуєшся з тим придурком? — зненацька спитала Мері-Еліс.
— З яким?
Джон простежив її погляд і побачив, що дивиться вона на Вуді. Його двоюрідний брат саме йшов до них і мало не звалився зі східців заднього ґанку. Він весело засміявся над своєю поганою координацією рухів, і Джону нічого не лишалося, як засміятися теж.
— Промочи горло. — Вуді простягнув Джонові ще одну порцію бухла.
Джон зробив маленький ковток, щоб не перестаратися, бо перед очима вже все пливло.
— Привіт, мала. — Вуді сперся на Джона і безсоромно витріщався на Мері-Еліс. — Чого ти так довго не йшла? Я вже було подумав, що мій двоюрідний брателло тебе вигадав.
Джон розтулив рота, щоб представити їх одне одному, але щось його зупинило. Йому не сподобалось, як Вуді на неї дивився. В очах у нього читалася неприкрита хіть. У будинку його вже чекала Алісія, готова задовольнити будь-яку його примху, а він поклав око на Мері-Еліс. Це було несправедливо.
— Ми вже збиралися йти. — Джон узяв Мері-Еліс за руку, наче вона належала йому.
— Так скоро? — запитав Вуді, і Джон зрозумів, що він перекриває їм шлях. — Зайди в хату зі своїм старим кузеном Вудом. У мене щось для тебе є.
— Та ні. — Джон викинув порожню пластянку на газон. — Треба відвести її додому. Її мама шукатиме.
— Ненадовго, — наполягав Вуді. — На один дознячок. Чи на ще один, якщо бути точним. — Він підморгнув Мері-Еліс. — Як думаєш, лялечко, ще одну скляночку пійла осилиш? Це допоможе осушити твої гарненькі блакитні оченята.
Мері-Еліс стала якась дивна. Вона всміхалася, мало не фліртуючи.
— Я не плакала.