— Аякже, лялю.
— Вуді… — почав Джон, але Вуді затулив йому рота й сказав Мері-Еліс: — Він такий балакучий.
Вона засміялася, і Джон відчув спалах гніву. Вона сміялася разом із Вуді. Сміялася з нього.
— То як, дівчинко, від чарочки не відмовишся? — повторив свою пропозицію Вуді.
Її губи склалися у звабливу напівусмішку.
— Не відмовлюся.
— Мері-Еліс, — промовив Джон.
Вуді прийняв руку від його рота і обійняв її за плечі. Подивився їй у розріз блузки, облизнув губи і сказав:
— Заткнися, кузене.
Мері-Еліс знову розсміялася.
— Так, Джоне, заткнися.
Вуді притягнув її ближче до себе, вона нахилила голову назад. Дивлячись Джону просто у вічі, він притисся губами до розтуленого рота Мері-Еліс.
На поцілунок вона відповіла, і Джона накрило відчуття, наче хтось вирвав йому серце з грудей. Він безпорадно стояв і дивився, як рука Вуді пірнула в розріз блузки Мері-Еліс і лягла на її грудь — так звично і буденно, наче він щодня її мацав. Його губи розійшлися ширше, натиснули наполегливіше, і раптом вона відсахнулася, прийшовши до тями на секунду пізніше, ніж слід було.
— Годі! — закричала вона, не втримала рівноваги й повалилася на Джона.
Він підхопив її, допоміг стати на ноги. Блузка в тому місці, де в неї залазила рука Вуді, залишилася без ґудзика.
— Ти огидний, — сказала Мері-Еліс Джоновому кузену.
Вона притримувала блузку рукою, а в очах уже стояли сльози.
А Вуді всміхався.
— Та ну, мала. Не вередуй.
— Яке паскудство, — розплакалася вона. — Твій язик такий бридкий.
Його усмішка стала зловіснішою.
— Думай, що кажеш.
Мері-Еліс горнулася до Джона і плакала.
— Будь ласка, відведи мене додому.
Джон повів її геть, та очей з Вуді не зводив. І те, як його двоюрідний брат на них дивився, йому не сподобалося.
— Ану вернися, — скомандував Вуді й простягнув до неї руки.
— Не чіпай її! — закричав Джон, стискаючи кулаки.
Вуді важив приблизно на сто фунтів більше за нього, але Джон твердо вірив, що може дати йому прочухана й зробить це, якщо він торкнеться бодай волосини на голові Мері-Еліс.
— Ого. — Вуді підняв руки й відступив на крок назад. — Не знав, що ти вже заявив на неї свої права, малий. Нумо. Відведи її додому до мамусі.
— Тримайся від неї подалі, — попередив Джон. — Я серйозно.
— Без образ, — сказав Вуді, але сам хтиво витріщався на Мері-Еліс, наче лев, у якого з-під носа вкрали жертву. — Виграє найкращий.
— Точно, блін.
— На. — Вуді сягнув рукою в нагрудну кишеню. — Прощальний подарунок. — Він кинув Джонові пакетик порошку. — Без образ, правда, братухо?
Розділ 19
Новину Джон дізнався випадково. Він пилососив вантажне відділення забризканого грязюкою «Субару Форестера». Підняв стос газет, щоб викинути в смітник, газети впали з рук і розсипалися, наче гральні карти по столі. Він нахилився позбирати сторінки, й раптом його погляд упав на два слова, яких він ніколи раніше не помічав: «місцеве видання».
Власник «субару» був з округи Клейтон, але Джон знав: якщо є спеціальна вкладка для одного містечка, існують такі вкладки й для інших.
Він сказав Арту, що в нього болить живіт, щоб піти з роботи раніше, й попрямував до головної філії публічної бібліотеки округи Фултон. Для доступу до онлайнового архіву газет потрібна була кредитна картка, тому натомість він замовив плівку з мікрозображенням місцевих видань округи Ґвіннет за останні три місяці. І через дві години знайшов те, що шукав. Статтю було датовано 4 грудня 2005 року.
У СНЕЛВІЛІ ВИКРАДЕНО ДІВЧИНКУ
Особливих деталей не повідомляли. Імені дівчинки теж не згадували, лише вік — чотирнадцять років — і те, що вона йшла з дому в гості до тітки, яка жила трохи далі по вулиці. Було очевидно, що сім’я не хотіла спілкуватися з пресою, згадок про підозрюваних чи зачіпки поліції не було. Джон прогортав газети за наступні кілька тижнів і знайшов лише одну статтю, дотичну до цієї справи. Тут з’явилася додаткова деталь: дівчинку знайшли наступного дня в канаві, де вона переховувалася.
З тієї миті, як Джон натрапив на цю статтю, його серце невпинно калатало. Шматочки пазлу потроху складалися в картинку. На думку знову й знову наверталася Бенова гра у «що, як». А що, як Вуді користувався Джоновими особистим даними, щоб замітати сліди своїх злочинів протягом останніх шести років? Що, як Вуді вирішив, що Джон більше ніколи не вийде на волю? Що, як Вуді довідався, що Джон уже на свободі й надумав чимось цьому зарадити?