Вілл опустив Бетті на підлогу. Чихуахуа попрямувала на кухню, стукаючи кігтиками по дерев’яній підлозі. Він почув, як вона п’є воду, потім гризе залишки своєї вечері. Цей собака був небажаним і, як сподівався Вілл, тимчасовим його компаньйоном. Два тижні тому, повернувшись з ранкової пробіжки, Вілл побачив, як його літню сусідку завозять у машину «швидкої допомоги». У жінки був якийсь дефект мовлення і, судячи з хрипоти в голосі, звичка викурювати п’ять пачок на добу.
— Забери Бетті! — крикнула вона йому через газон, але Віллу почулося: «Запери Бетті!»
— Що-що зробити? — перепитав він, дещо настрашений такою перспективою. Сусідка лише глянула на нього, тому він показав на крихітну чихуахуа, яка стояла на її ґанку. — З собакою. Що робити з собакою?
— Розчісуй! — прохрипіла жінка, і двері «швидкої» з грюкотом зачинилися.
Вілл не знав, як звали ту сусідку. Та він узагалі мало про неї знав, крім того, що вона любила на повній гучності дивитись ігрове шоу «Правильна ціна». Він гадки не мав, куди повезла її «швидка», чи були в неї родичі і чи вона взагалі повернеться. А ім’я собаки він знав лише тому, що хазяйка мала звичку кричати на неї.
— Бетті! — долинало до його спальні посеред ночі. Густому баритону жінки міг позаздрити будь-який чоловік. — Бетті, я ж тобі казала, не роби цього!
Енджі зиркала на Вілла знизу вгору, схрестивши руки на грудях.
— Ти розумієш, що з цією собачкою під пахвою вигляд у тебе абсолютно дурнуватий?
Вілл сів навпроти неї й відкинувся на спинку крісла. Узяв пульт керування стереосистемою і зупинив відтворення аудіокнижки, яку саме слухав. Минуло два дуже довгі роки, відколи він востаннє розмовляв з Енджі Поласкі, і ось вона знову сиділа у нього у вітальні, наче й дня не минуло. Вона завжди була такою, ще відколи вони дітьми були. Вдавай, що нічого дивного не відбувається, і тоді тебе ніщо не дивуватиме.
— Дякую, що допомогла мені з торговельним автоматом, — сказав він, скромно замовчуючи те, що його мало грець не вхопив, коли він побачив її у коридорі Східного муніципалітету.
— А до речі, чого ти був з Майклом Ормвудом? — І знову вона не дочекалася відповіді. — Господи, повірити не можу, що таке сталося з його сусідкою. Правда, це дивно?
Вілл спробував зосередитися на одній темі.
— Йому доручили справу, яка зацікавила мене. А ти його знаєш?
— Колись працював у «моралі». У тебе є щось пожувати?
Вілл підвівся, щоб зазирнути у холодильник. Бетті бігла по п’ятах. Він здебільшого харчувався не вдома, та собака любив сир, тому він тримав у холодильнику кавалок спеціально для нього.
Енджі пішла за ним у кухню.
— Коли Ормвуда перевели у «вбивства»? — спитав він.
— Десь із півроку тому.
Півроку тому Вілл жив на півночі Джорджії, у вигнанні, влаштовував облави на покинутих птахофермах, перетворених на метамфетамінові лабораторії, поки його шефиня вирішувала, що з ним робити.
— Відділ моралі був його першим великим призначенням, відколи йому дали золотий значок, — сказала Енджі. — Працював тут років із десять.
Вілл зрозумів, що вона намагалася йому щось повідомити.
— А чому звільнився?
— Через мене. — Вона взяла стілець і сіла за стіл. — Я сказала йому: звільняйся чи я подам на тебе рапорт.
— За що?
— Він розважався з дівчатами.
Вілл поклав сир на стіл.
— Це цікаво.
— По-моєму, це було доволі огидно, але кожному своє.
Вілл замислився на секунду. Образ Майкла Ормвуда, що сформувався у нього в уяві, знову зазнав змін. Безумовно, цього чоловіка було нелегко розкусити.
— Він робив це всі десять років, поки працював у «моралі»?
— Я в його команді була лише кілька місяців. Але, якщо хочеш знати мою думку, то так.
— І це поширене явище?
Енджі знизала плечима.
— Часом буває, особливо з одруженими. Дармова щілина, хто ж відмовиться?
Вілл відвернувся, буцімто взяти з шафки тарілку, а насправді — щоб вона не бачила виразу його обличчя. Та Енджі знала його з восьми років, тому розсміялася.
— Вільяме, ти такий святенник.
— За два роки майже нічого не змінилося.
Наживки вона не заковтнула. Два роки й кілька місяців, якщо вже зовсім точно. Вони були у цій кухні, Енджі кричала на нього, а Вілл дивився на свої черевики й чекав, коли вона припинить. Зрештою вона таки перестала, та одночасно захряснула за собою двері кухні.