— Без поняття, — зізналася Енджі. — То переважно чутки такі ходили серед дівчат. «Є коп, який може посприяти за певні послуги». Щось таке. Я не надто в це вірила, поки одна з них не сказала мені, як звали цього копа. Ормвуд — не надто поширене прізвище, правда ж? Я його прямо спитала, і він не заперечував, тому я сказала: «Слухай, або попроси перевести тебе в якийсь інший відділ, або рапорт ляже на стіл лейтенанту». Він скористався дверима номер один.
Вілл повернувся до неї обличчям і схрестив руки на грудях.
— Що він за людина?
— Нормальний коп. — Вона поклала до рота кубик сиру. — Якщо таке поняття ще існує. — Енджі пожувала сир, і видно було, що його запитання змусило її замислитися. — Насправді я його завжди недолюблювала. Він вічно щось винюхував навколо мене, пропонував посвятити в тонкощі роботи. Я його послала.
— У своїй звичній жіночній манері. — Вілл кинув Бетті трохи сиру.
— Не годуй її сиром, — попередила Енджі. — У неї буде запор, і тоді ти пошкодуєш.
— Поміркованість.
— Тільки не плачся мені, коли цей щур малий запердить тобі всю хату.
Вілл кинув Бетті ще шматочок сиру, хоча зазвичай давав не більше одного за вечір.
— Розкажи мені ще щось про Ормвуда.
Енджі знизала плечима.
— Я не розуміла по-справжньому, як він мене дратував, аж поки він не перевівся. Він завжди тримався як велике цабе. Він же ветеран війни…
— Знаю, він казав.
— Ага, він любить розпустити хвоста перед людьми. — Вона підозріливо глянула на Бетті, наче в тієї в кишках уже почалося бродіння. — Та навіть коли перевівся, він постійно лазив у відділ моралі, наче до себе додому. Щонайменше раз на тиждень він припирався до нас і рознюхував, а попутно розказував, які великі справи розкрив, неначе від роботи у відділі вбивств у нього член ріс.
— У нього непоганий відсоток розкриття.
— Більший, ніж у тебе?
— Як думаєш, він винюхував, бо боявся, що ти зміниш думку щодо його позаурочної діяльності?
— Я думаю, він не міг змиритися з тим, що я взяла над ним гору. — Енджі всміхнулася тією особливою солодкою усмішкою, яка означала, що от-от вона його підштрикне. — Ну скажи, котику, твій відсоток розкриття більший, ніж його, правда?
— Поговорімо про Ормвуда.
Вона вдавано надула губки, але довго бурмоситися не змогла.
— Я ж тобі кажу, Майкл любить усе контролювати.
— Мені він видався нормальним.
— Чоловіки цього не помічають, але ця любов до контролю є, вона прихована. Спитай у будь-якої жінки, і через десять хвилин спілкування з ним вона тобі скаже, що він диктатор.
— Гаразд. — Як на поліцейського, то була не надто незвична риса. Вілл і сам за собою її помічав. — Я помітив, що він не терпить конкуренції.
— Це ще м’яко сказано. Він перевівся, але ж у душі його гризло, що я його поклала на лопатки. Тому він завжди приходив, коли закінчувалася моя зміна, одразу ж по тому, як я дописувала звіти.
— Він їх читав?
— Та я б йому член на хрін відірвала, якби посмів. — Енджі вкинула до рота ще кубик сиру. — Але я думаю, якби я залишила його на дві секунди самого, він би мій стіл догори дриґом перевернув.
— У нього запальний норов?
— Не більше, ніж у нас усіх.
Вілл не знав, що вона цим хотіла сказати, та наполягати не став.
— Схоже, він хоче переконатися, що ти його не здаси.
— Можливо. — Енджі пожувала ще трохи сиру, тримаючи думки при собі.
Вілл уважно дивився на неї. Він намагався здогадатися, що вона приховує. Енджі завжди щось тримала в потаємній скриньці. Навіть після всіх цих років знайомства Вілл не був певен, чи вона робить так навмисно, чи це просто захисний механізм. Була брехня і було те, що він вважав інстинктом виживання. Та він останній на Землі мав право її звинувачувати.
— Здається, те, що сьогодні сталося з сусідкою, дуже засмутило Ормвуда, — сказав Вілл.
— Він любить дітей. У його сина якісь проблеми з розумовим розвитком, але я якось його бачила — дуже миле дитя. Жінка в нього холодна, але я б теж така була, якби доводилося щоночі злягатися з тим козлом. Я познайомилася з нею на вечері з нагоди виходу його напарника, Кена Возняка, на пенсію, — пояснила Енджі. — Він чорний, але теж поляк. От я й вирішила піти підтримати земляка.
— Дуже мило з твого боку.
— Сумніваюся, що він довго затримається на цьому світі. У нього стався інсульт просто у відділку. Півтіла віднялося.
— У нього є сім’я?
— Ні.
Обоє на якийсь час замовкли.
Енджі розтулила була рота, щоб заговорити, та раптом змінила думку. Вілл знав, що підганяти її не варто. І зрештою вона сказала: