Енджі вимкнула душ і загорнулася в рушник. Від спогаду про першу зустріч із Віллом у кімнаті відпочинку її губ торкнулася мимовільна усмішка. Йому було вісім років. Хлопчик з білявими кучерями й ротиком, вигнутим у формі лука Купідона. Він завжди ходив, устромивши носа в книжку, і спочатку Енджі подумала, що він заучка, та згодом збагнула, що Вілл роздивлявся слова, намагаючись добачити в них бодай якийсь сенс. За іронією долі, він любив слова, обожнював книжки, історії та все, що допомагало хоч ненадовго вирватися з його середовища. У рідкісні хвилини щирості він якось зізнався їй, що бути в бібліотеці для нього те саме, що сидіти за столом, заставленим улюбленими наїдками, але не мати змоги їх скуштувати. І за це він себе ненавидів.
Він досі вважав дислексію своєю особистою поразкою. Хоч би скільки Енджі його підштрикувала і навіть благала, він не хотів звертатися по допомогу. На той час, коли вони познайомилися, Вілл уже навчився різноманітних фокусів, щоб приховати свою проблему, і Енджі не сумнівалася, що вчителі вважали його цілковитим тупаком. На його нинішній роботі все було так само. Він використовував кольорові теки, щоб знаходити справи, і різні типи паперу, щоб розрізняти їх за текстурою.
У школі Енджі писала за нього контрольні за чверть й диктанти з предметів, які не мала жодного бажання опановувати. Вона мусила цілісінькі ночі слухати його магнітофон, поки він слухав книжки, запам’ятовуючи цілі абзаци, щоб наступного дня відповідати в класі. На час випуску він працював у десять разів більше за інших учнів, але насилу складав іспити. А потім він вступив до коледжу.
Енджі ніколи не розуміла, чому це все для нього так важливо. З його статурою і зовнішністю Вілл міг вирости серцеїдом того типу, до яких завжди тікала від нього Енджі. Натомість він був тихим, сором’язливим, з тих хлопців, які закохуються в першу дівчину, яка їм дасть. Не те щоб Вілл був закоханий в Енджі. Авжеж, він любив її, але любити й бути закоханим — то різні речі. Він прагнув її товариства, бо добре її знав — це те саме, що ходити в одні й ті самі ресторани та купувати ті самі харчі. Вона була чимось добре знайомим, безпечною гаванню. Їхні стосунки більше нагадували зв’язок між братом і сестрою, які занадто опікуються одне одним і (так уже сталося) займаються сексом.
Та й із сексом не все так гладко. Природа щедро наділила Вілла чоловічим знаряддям (до того, як почала пити протизаплідні пігулки, Енджі мала діафрагму завбільшки з обідню тарілку), але існувала велика різниця між тим, щоб тримати молоток і влучно вдаряти по голівці гвіздка. Протягом років вони помітно просунулися від першого незграбного разу в комірчині прибиральника в дитбудинку, тож тепер, коли в них був секс, вони нагадували двійко незграбних дітлахів, які крадькома перепихаються за спиною у батьків, а не дорослих людей, що кохаються. Вони завжди вимикали світло й майже не знімали одягу, наче секс був їхньою ганебною таємницею. Костюм-трійка, у якому Вілл був того вечора, нітрохи б не здивував її насправді. Що більше одягу Вілл міг натягти, щоб сховати своє тіло, то щасливішим він був.
То була якась чудасія космічного масштабу, бо Енджі знала, що під одягом у нього прекрасне тіло. Коли він напружувався, вона відчувала рельєфні м’язи на його спині, її руки обнімали тугі вигини його сідниць, а ноги огортали його сильні литки, коли вона підіймалася йому назустріч.
Та він соромився свого тіла, неначе шрами могли сказати щось погане про нього самого, а не про людей, які їх завдали. Повністю роздягненим вона його не бачила щонайменше дванадцять років. Саме це й стало приводом для їхньої останньої сварки. Вони були в нього на кухні, як і того вечора. Вілл спирався на стійку, а Енджі сиділа на столі й кричала на нього.
— Ти хоч розумієш, — казала вона йому, — що я не маю ні найменшого уявлення, який ти на вигляд?
Він спробував зіграти під дурника.
— Ти бачиш мене щодня.
Енджі так вгатила кулаком об стіл, що він підскочив. Вілл ненавидів гучні звуки, сприймав їх як сигнали того, що йому зроблять боляче, хоч тепер цілком міг себе захистити.
Запала тиша, тільки годинник цокав у вітальні. Зрештою він кивнув і сказав:
— Добре.