— Нема чого відбирати, — сказав Джон.
Мати в заповіті відписала все своє майно Джойс — з тієї самої причини. Згідно з законом про компенсацію жертвам злочинів, якби в Джона з’явилося більше двох монеток, щоб потерти одна об одну, сім’я Мері-Еліс могла забрати все собі. Містер Фінні був як акула, що нарізає кола у воді й чекає на першу краплину Джонової крові.
— У тебе є будинок у Теннессі, — сказала Джойс.
Він вирячився на неї.
Сестра витягла з кишені піджака складений аркуш паперу.
— Адреса: двадцять дев’ять, Елтон-роуд, Дактаун, штат Теннессі.
Він узяв у неї листок, ксерокопію оригіналу. Угорі стояли слова: «Свідоцтво про право власності». Над адресою нерухомості було вказано його ім’я і прізвище як власника.
— Нічого не розумію.
— Ти без жодних обтяжень володієш цим будинком. Виплатив увесь кредит за п’ять років.
Він ніколи й нічим не володів у житті, окрім велосипеда, та й той Річард конфіскував після арешту.
— І скільки він коштував?
— Тридцять дві тисячі доларів.
Джон мало не закашлявся.
— І де я міг узяти такі гроші?
— А я звідки знаю?! — Вона прокричала це так голосно, що він мимоволі ступив крок назад.
— Джойс…
Вона штрикнула пальцем йому в лице.
— Я запитую тебе востаннє і клянуся, Джоне, клянуся маминою могилою, якщо ти збрешеш, я викину тебе зі свого життя так швидко, що ти й кавкнути не встигнеш.
— Ти говориш, як тато.
— Ну все. — Вона розвернулася й пішла.
— Стій, — сказав Джон, і вона зупинилася, проте обличчям до нього не повернулася. — Джойс… хтось користується моїм іменем.
Її плечі опустилися. Коли вона врешті-решт поглянула на нього, він побачив, що кожен його жахливий учинок у житті закарбувався в зморшках, які проступили на її обличчі. Вона притихла, куди й подівся весь гнів.
— Навіщо комусь користуватися твоїм іменем?
— Для прикриття. Щоб замести сліди.
— Навіщо? І чому ти?
— Бо він думав, що я не вийду на свободу. Думав, що я довіку сидітиму в тюрмі, і що він може спокійно користуватися моїми особистими даними, і його не впіймають.
— Хто міг таке вигадати? Хто тебе так підставляє?
Джон відчув, що ім’я цієї людини шматком скла застрягло у нього в горлі.
— Це той самий, хто вбив Мері-Еліс.
Зачувши ім’я дівчини, Джойс скривилася. Обоє мовчали, лише плюскіт води на автомийці й дзижчання пилососів порушували тишу.
Джон примусив себе трохи скоротити відстань між ними.
— Людина, яка підставила мене з убивством Мері-Еліс, намагається зробити це знову.
На очах у Джойс виступили сльози.
— Це не я, Джойс. Я не робив їй боляче.
Її підборіддя затремтіло від ледь стримуваних емоцій.
— Я цього не робив.
Джойс ковтнула слину.
— Авжеж, — сказала вона. — Авжеж. — Вона шморгнула носом і глибоко вдихнула. — Мені потрібно на роботу.
— Джойс…
— Бережи себе, Джоне.
— Джойс, будь ласка…
— Бувай.
Розділ 25
Поки Піт Генсон вправно зшивав живіт і груди Синтії Баррет, Вілл стежив за руками патологоанатома. Її шкіра напнулася, бо патологоанатом грубими стібками з’єднував Y-подібний розріз, який зробив на початку розтину. Під час процедури Вілл зосереджувався більше на частинах тіла, ніж на цілому, але тепер з усією невблаганністю стало очевидно, що Синтія Баррет була трохи старшою од дитини. Худорлява дівчина з тонкими рисами обличчя, які робили її схожою на ельфійку. Як хтось міг скривдити це створіння, було за межами Віллового розуміння.
— Як сумно, — сказав Піт, неначе думки Вілла прочитав.
— Так.
Вілл скреготав зубами ще з тієї миті, як переступив через поріг моргу. За всю свою кар’єру в правоохоронних органах він бачив усі можливі й неможливі способи завдати людині болю, але його досі шокувало, коли жертвою ставала дитина. Він завжди у таких випадках думав про Енджі, про те, які кошмари їй доводилося переживати, коли вона була маленькою дівчинкою. Від думок про це в нього аж живіт болів.
Відчинилися двері, й увійшов Майкл Ормвуд. Під очима в нього були темні кола, а на підборідді, де він порізався, коли голився, виднів шматочок паперової серветки.
— Пробачте, що я спізнився, — перепросив Майкл.
Вілл зиркнув на годинник. То був автоматичний жест, проте коли він підвів очі, то помітив, що Майкла це роздратувало.
— Нічого. — Вілл запізно збагнув, що сказав щось не те. — Лікар Генсон саме закінчує, — примирливо промовив він. — Ви нічого не пропустили.
Майкл мовчав, і розвіювати напругу довелося Піту.