Выбрать главу

— Нема чого відбирати, — сказав Джон.

Мати в заповіті відписала все своє майно Джойс — з тієї самої причини. Згідно з законом про компенсацію жертвам злочинів, якби в Джона з’явилося більше двох монеток, щоб потерти одна об одну, сім’я Мері-Еліс могла забрати все собі. Містер Фінні був як акула, що нарізає кола у воді й чекає на першу краплину Джонової крові.

— У тебе є будинок у Теннессі, — сказала Джойс.

Він вирячився на неї.

Сестра витягла з кишені піджака складений аркуш паперу.

— Адреса: двадцять дев’ять, Елтон-роуд, Дактаун, штат Теннессі.

Він узяв у неї листок, ксерокопію оригіналу. Угорі стояли слова: «Свідоцтво про право власності». Над адресою нерухомості було вказано його ім’я і прізвище як власника.

— Нічого не розумію.

— Ти без жодних обтяжень володієш цим будинком. Виплатив увесь кредит за п’ять років.

Він ніколи й нічим не володів у житті, окрім велосипеда, та й той Річард конфіскував після арешту.

— І скільки він коштував?

— Тридцять дві тисячі доларів.

Джон мало не закашлявся.

— І де я міг узяти такі гроші?

— А я звідки знаю?! — Вона прокричала це так голосно, що він мимоволі ступив крок назад.

— Джойс…

Вона штрикнула пальцем йому в лице.

— Я запитую тебе востаннє і клянуся, Джоне, клянуся маминою могилою, якщо ти збрешеш, я викину тебе зі свого життя так швидко, що ти й кавкнути не встигнеш.

— Ти говориш, як тато.

— Ну все. — Вона розвернулася й пішла.

— Стій, — сказав Джон, і вона зупинилася, проте обличчям до нього не повернулася. — Джойс… хтось користується моїм іменем.

Її плечі опустилися. Коли вона врешті-решт поглянула на нього, він побачив, що кожен його жахливий учинок у житті закарбувався в зморшках, які проступили на її обличчі. Вона притихла, куди й подівся весь гнів.

— Навіщо комусь користуватися твоїм іменем?

— Для прикриття. Щоб замести сліди.

— Навіщо? І чому ти?

— Бо він думав, що я не вийду на свободу. Думав, що я довіку сидітиму в тюрмі, і що він може спокійно користуватися моїми особистими даними, і його не впіймають.

— Хто міг таке вигадати? Хто тебе так підставляє?

Джон відчув, що ім’я цієї людини шматком скла застрягло у нього в горлі.

— Це той самий, хто вбив Мері-Еліс.

Зачувши ім’я дівчини, Джойс скривилася. Обоє мовчали, лише плюскіт води на автомийці й дзижчання пилососів порушували тишу.

Джон примусив себе трохи скоротити відстань між ними.

— Людина, яка підставила мене з убивством Мері-Еліс, намагається зробити це знову.

На очах у Джойс виступили сльози.

— Це не я, Джойс. Я не робив їй боляче.

Її підборіддя затремтіло від ледь стримуваних емоцій.

— Я цього не робив.

Джойс ковтнула слину.

— Авжеж, — сказала вона. — Авжеж. — Вона шморгнула носом і глибоко вдихнула. — Мені потрібно на роботу.

— Джойс…

— Бережи себе, Джоне.

— Джойс, будь ласка…

— Бувай.

Розділ 25

9:30

Поки Піт Генсон вправно зшивав живіт і груди Синтії Баррет, Вілл стежив за руками патологоанатома. Її шкіра напнулася, бо патологоанатом грубими стібками з’єднував Y-подібний розріз, який зробив на початку розтину. Під час процедури Вілл зосереджувався більше на частинах тіла, ніж на цілому, але тепер з усією невблаганністю стало очевидно, що Синтія Баррет була трохи старшою од дитини. Худорлява дівчина з тонкими рисами обличчя, які робили її схожою на ельфійку. Як хтось міг скривдити це створіння, було за межами Віллового розуміння.

— Як сумно, — сказав Піт, неначе думки Вілла прочитав.

— Так.

Вілл скреготав зубами ще з тієї миті, як переступив через поріг моргу. За всю свою кар’єру в правоохоронних органах він бачив усі можливі й неможливі способи завдати людині болю, але його досі шокувало, коли жертвою ставала дитина. Він завжди у таких випадках думав про Енджі, про те, які кошмари їй доводилося переживати, коли вона була маленькою дівчинкою. Від думок про це в нього аж живіт болів.

Відчинилися двері, й увійшов Майкл Ормвуд. Під очима в нього були темні кола, а на підборідді, де він порізався, коли голився, виднів шматочок паперової серветки.

— Пробачте, що я спізнився, — перепросив Майкл.

Вілл зиркнув на годинник. То був автоматичний жест, проте коли він підвів очі, то помітив, що Майкла це роздратувало.

— Нічого. — Вілл запізно збагнув, що сказав щось не те. — Лікар Генсон саме закінчує, — примирливо промовив він. — Ви нічого не пропустили.

Майкл мовчав, і розвіювати напругу довелося Піту.