Вілл знав, що батько дівчинки був комівояжером, який на момент убивства перебував на іншому боці країни.
— Коли він повернеться?
— Найпізніше — сьогодні ввечері, — відповів Майкл. — Я хочу піти раніше, щоб побачитися з ним. — Він повернувся лицем до Вілла. — Я вам повідомлю, якщо він знає щось корисне.
Вілл кивнув, бо зрозумів натяк: Майкл хоче поговорити з батьком сам-на-сам. І в душі навіть зрадів, що його позбавили цього тягаря.
— ДНК виявили? — спитав Майкл у Піта.
— Трохи.
— Я занесу зразок нагору, якщо хочете.
— Дякую. — Піт підійшов до стола, що стояв коло дверей, узяв запечатаний паперовий пакет зі зразками, взятими у Синтії Баррет, і передав Майклові.
— Як думаєте, між цими справами і тими, які я показав вам учора, є зв’язок? — звернувся Вілл до Майкла.
Той знову дивився на обличчя Синтії.
— У цьому нема жодних сумнівів, — відповів він. — Тут простежується один стиль.
— Відколи вбили Монро, у вас не було міркувань, хто б міг це скоїти? — спитав Вілл.
Детектив похитав головою.
— Я всю ніч тільки про це й думав. Ніхто на думку не спадає. — Він на секунду замислився, а тоді продовжив: — Напевно, це хтось, хто спостерігав за місцем убивства Монро тоді, коли я там з’явився. Одразу ж по тому я поїхав додому. Ця людина могла вирушити слідом за мною. Господи! — Він приклав руку до лоба. — Він же міг убити Тіма. Мою дружину… — Рука опустилася. — Я вивіз родину з будинку. Їм небезпечно там бути, поки неподалік ходить маніяк.
— Мабуть, це мудре рішення, — кивнув Піт і поклав руку Майклові на передпліччя. — Детективе, мені шкода. Дуже шкода, що з вами таке сталося.
Майкл кивнув, і Вілл побачив, що в очах у нього знову стоять сльози.
— Вона була доброю дитиною, — видушив із себе Майкл. — Ніхто такого не заслуговує, але Синтія… — Він похитав головою. — Ми мусимо його зловити. Я не заспокоюся, поки начальник тюрми не встромить шприц у руку цьому гаду. — Він подивився просто в очі Віллу і повторив: — Я не заспокоюся.
Вілл сперся на машину Майкла Ормвуда й чекав, коли підійде детектив. Він відкинув кришку мобільного телефону й бездумно вдивлявся в екран, бажаючи подзвонити Енджі. Вона щось від нього приховувала. Він знав її досить давно, щоб відчувати, коли вона щось недоговорює. Може, варто було б їй зателефонувати й спитати, чи не згадала вона чогось про Майкла. Енджі працювала з детективом. Їй було відомо про його справи поза роботою. Вона знала більше, ніж сказала йому.
— Холера, — прошепотів Вілл і рвучко закрив телефон.
Який же він дурень. Швидше за все, вона спала з цим чоловіком. Він був саме під її смак: одружений недоступний гівнюк, який просто мусив її використати й покинути.
Вілл вдихнув і довгим зітханням видихнув, відчуваючи, як його накриває хвиля власної дурості. Він переживав через Джона Шеллі, тоді як останнім козлом у її житті був Майкл Ормвуд. Вілл замислився над тим, чи вона досі з ним зустрічається. Коли він минулого дня натрапив на них у холі, вони стояли досить близько одне до одного. Хоча увечері, коли Вілл спитав у Енджі про Ормвуда, вона відгукувалася про нього погано. Якби вона досі спала з ним, то сказала б, Вілл у цьому не сумнівався. А може, й ні. Минуло два роки. Так довго вони з Енджі ще ніколи не жили нарізно, не спілкуючись. Багато чого могло змінитися.
Ні, ніщо й ніколи не змінювалося.
— Холера, — повторив Вілл.
Він поклав руки на дах автомобіля й притисся до них лобом. А що він міг удіяти? Піти до неї й витрусити правду? Вимагати, щоб розповіла, що робила останні два роки?
Вілл рвучко опустив руки й повернувся, бо грюкнули двері. Через паркувальний майданчик до нього йшов Ормвуд. Одна рука лежала в кишені, на обличчі грала напівусмішка. Куди й подівся втомлений вигляд. Цей чоловік був насправді чимось задоволений. Мабуть, забіг до Енджі, коли закидав мазки жертви зґвалтування в лабораторію. Може, й перепихнулися десь у комірчині, звідки Віллу було знати?
— Вибач, що я так довго, — сказав Майкл, відмикаючи двері машини. — У туалет забіг.
— Аякже, — пробурмотів Вілл, сідаючи на пасажирське сидіння.
Він виглянув у вікно й чекав, коли Майкл сяде на місце водія й заведе двигун. Якби він стиснув щелепу трохи міцніше, його корінні зуби зламалися б.
Виїжджаючи з паркувального майданчика, Майкл поклав руку на спинку Віллового сидіння. Він виїхав з гаража і підняв руку в привітанні, коли вони проминали охоронця на воротах.