— Як ви думаєте, що сталося? — запитав він у детектива.
Майкл примружився й подивився вгору, немовби перед його очима розгорталася картина вбивства.
— Напевно, у квартирі в них розгорілась суперечка. Клієнт зібрався йти, а вона, мабуть, не хотіла цього. Тут і виникла сутичка, — він показав на сходи, — і все вийшло з-під контролю.
— А коли сюди прибув перший поліцейський, двері було замкнено чи не замкнено?
— Не замкнено.
Вілл подумки відтворив ту сцену й дійшов висновку, що Майклів сценарій цілком вірогідний.
— У вас є ключ?
— Ага. — Майкл витяг з кишені пластиковий пакетик. Розгорнув його і показав Віллові ключ з червоним ярличком. — Лежав у неї в сумочці.
— Ще що-небудь знайшли?
— Косметику, кілька доларів і якісь волокна.
— Ходімо.
Вілл рушив угору сходами. Вони наближалися до горішнього майданчика, і волосся в нього на потилиці стало дибки. Вілл був не з тих, хто вірить у привидів і гоблінів, але годі було заперечувати, що на місці злочину завжди була особлива атмосфера, там витала енергія насильницької смерті.
— Ми на місці. — Краєм ключа Майкл розрізав жовту поліцейську стрічку і відімкнув двері. — Після вас.
Аліша Монро жила незаможно, але судячи з вигляду її квартири, вона ретельно дбала про свої нечисленні хороші речі. Окрім маленької ванної, у квартирі було лише дві кімнати: в одній була спальня, у другій — об’єднані кухня й вітальня. Вілла здивувало те, що в квартирі так чисто. У раковині не загнивали брудні тарілки, і сморід, що висів у під’їзді, здавалося, не проникав крізь стіни.
— Коли ви сюди приїхали, тут усе так і було? — запитав Вілл у Майкла.
— Ага.
Дві ночі тому Майклова команда вже перетрусила квартиру. Те, що він стояв у дверях, прихилившись до одвірка, промовисто свідчило, що він вважає цей огляд марною втратою часу.
Вілл не зважав на це. Він повільно пройшовся кімнатою, шукаючи, за що зачепитися оку. Кухонна зона була маленька, з однією шафкою і лише двома шухлядами для зберігання кухонного приладдя. В одній лежали ложки, виделки й ножі, а в другій — звичайні речі, яким судилося скніти в шухляді для різного непотребу: кілька ручок, пачка чеків і зв’язка ключів, які, напевно, пережили двері, що їх відмикали.
Він зупинився біля вазона на підвіконні. Ґрунт був сухий, мов пил, рослина загинула. Скляний столик біля дивана виблискував від чистоти, схожий кавовий столик був так само бездоганно чистий. Біля попільнички, яку явно витирали, лежав охайний стос журналів. На підлозі не було ні порошинки і жодних слідів того, що тут жила наркоманка. За своє життя Вілл побував у багатьох наркоманських помешканнях і знав, як вони жили. Найгіршими були героїнники. Ці нагадували хворих тварин, які вже не дбали про себе, і все довкола них віддзеркалювало це.
На одвірках і підвіконнях Вілл помітив промовисті сліди чорного порошку, та запитав:
— Багато відбитків знайшли?
— Щось із шістдесят тисяч, — відповів Майкл.
— Але на скляних столиках не було нічого?
Майкл виглянув у коридор, наче почув там якийсь шум.
— Видно, вона приводила клієнтів сюди. На простирадлах було стільки ДНК, що ціле село можна клонувати.
Вілл зайшов у спальню, подумки зробивши собі нотатку невдовзі повторити запитання. Він зазирнув у шухляди й помітив, що речей, які там зберігалися, ніхто не перевертав. У шафі було повно одягу, а між коробками для взуття стояв старенький пилосос. Мішок-пилозбірник був порожній. Криміналісти забрали його, щоб зробити аналіз. Напевно, простирадла з ліжка теж забрали вони. Матрас Монро був голий, тільки посередині кривавою квіткою розквітла пляма крові.
Майкл стояв у дверях спальні. Очевидно, він подумав, що знає, яким буде наступне Віллове запитання.
— Піт каже, менструальна кров. Мабуть, у неї було місячне.
Вілл мовчки проводив обшук спальні. Йому не давала спокою думка про скляні столики. Він чув, як Майкл роздратовано ходить у сусідній кімнаті. Вілл простежив за слідами чорного порошку там, де його залишили криміналісти, шукаючи відбитків на всіх звичних поверхнях: на краю нічного столика, на дверних ручках, на маленькому комоді, де лежали здебільшого футболки й джинси. Вони мусили перевіряти столики у вітальні. Відсутність порошку означала, що на столиках не було відбитків.
— Бачили, що сьогодні написали газети?
— Ні, — зізнався Вілл.
З очевидних причин він віддавав перевагу новинам по телевізору.
— Монро була новиною номер два, після якогось скандалу в лікарні.
Вілл опустився на руки й коліна та зазирнув під ліжко.