— Ану віддай! — закричала вона і боляче вдарила втікача по нирці.
— Срака! — заволав малий.
— Стривай, — сказав Вілл. — Не треба. — Він обережно взяв дівчинку за руку.
Вона сіпнулася й грубо сказала:
— Це не твоє діло, придурок.
— Добре, — погодився Вілл і опустився на коліна біля хлопчика. — Ти як?
Малий перекотився на спину. Вілл здогадався, що з нього вибили дух. Він допоміг хлопчику сісти, бо знав, що це допомагає. Малому було на вигляд років дев’ять-десять, але його одяг, здавалося, більше би підійшов дорослому чоловікові. Навіть черевики й ті були завеликі на нього.
— Розкажи, що тут сталося, — спитав Вілл у дівчинки.
— Він украв у мене…
Вона затнулася, бо до них саме підійшов Майкл. Вона широко розкритими від страху очима і з роззявленим ротом дивилася на Майкла.
— Усе нормально, — заспокоїв її Майкл, простягаючи руки.
Вілла дівчинка не розпізнала, проте в Майкла наче на лобі було написано «коп». Напевно, мати, тримаючи її на колінах, навчала, що з поліцією розмовляти не можна.
Вона відступила назад, потяглася до брата і смикнула його за руку.
— Краще йдіть собі. Нам нема чого вам сказати.
Майкл показав на хлопчика.
— Це твій брат? — Він усміхнувся до малого. — Хлопчику, як тебе звати? У мене син десь такого віку, як ти.
— Не балакай з ним, — попередила дівчинка.
— Ми прийшли не для того, щоб забрати вас у тюрму, — запевнив її Вілл. З виду їй було років тринадцять-чотирнадцять, але судячи з того, як вона стискала кулачки, він би не хотів сидіти на землі, якби вона раптом розлютилася і пустила їх у діло. — Ми хочемо дізнатися більше про одну погану подію, яка сталася тут у неділю ввечері, — сказав він їй.
— Ліша, — промовив хлопчик, і дівчинка миттю затулила йому рота долонею.
Він роздратовано закрутився. Його сестра не хотіла, щоб він розповів їм те, що знає.
— Як тебе звати? — спитав Майкл.
— Нам нема чого вам сказати, — повторила дівчинка. — У неділю ввечері ми нічого не бачили. Правда, Седрику?
— Ти сказала… — Але хлопчиків рот знову накрили долонею, перш ніж він встиг договорити.
— Котре з них на себе візьмеш? — стишеним голосом спитав Майкл у Вілла.
— Твій вибір, — відказав Майкл.
— Точно?
Вілл кивнув.
— Добре. — Майкл підвищив голос. — Дівчинко, питаю востаннє. Як тебе звати?
Вона стояла з виклично задертим підборіддям, проте відповіла:
— Джезмін.
— Красиве ім’я, — спробував підлизатися Майкл. А побачивши, що її погляд не пом’якшав, знову заговорив авторитарним тоном: — Ходімо зі мною.
— Хріна з два.
Майкл обмінявся поглядами з Віллом.
— Дівчинко, а тебе не вчили, що дорослим грубіянити не можна?
— Я тобі не дівчинка!
— Дорогенька, ти серйозно хочеш чинити нам опір?
Майкл узяв руки в боки. Цей жест був би жіночний, якби з-під його куртки не стирчала кобура з дев’ятиміліметровим пістолетом. Типовий прийом усіх копів: залякувати, якомога раніше і частіше. Це спрацювало. В очах дівчинки з’явився страх, і вона опустила погляд додолу. Бійцівський дух її покинув.
Майкл підморгнув Віллу, наче хотів сказати: «Ось як це робиться». І запитав у Джезмін:
— Мама вдома?
— На роботі.
— А хто за вами дивиться?
Вона щось пробурмотіла.
— Що-що?
Вона глянула на хлопчика.
— Я спитала, чи ви не заберете Седрика.
— Він твій брат? — уточнив Майкл.
Спершу вона вагалася, та потім кивнула.
— З ним усе буде добре, щойно ми з’ясуємо, хто за вами доглядає і чому ви не в школі. — Він поклав руку дівчинці на плече і повів її назад до під’їзду. — Ви не повинні так бігати й кричати на весь район.
Дівчинка знову пробурмотіла щось таке, чого Вілл не почув. Майкл розсміявся й відповів:
— А це ми ще побачимо.
Вілл провів їх поглядом, коли вони заходили у під’їзд, і повернувся до хлопчика.
— Седрик? Так тебе звуть?
Малий кивнув.
— Ходи зі мною.
Він простягнув руку, але дитина насупилася.
— Я тобі не малий, падло.
Вілл зітхнув. Він сперся на поштові скриньки і спробував зайти з іншого боку.
— Я лише хотів поставити тобі кілька запитань.
Седрик луною повторив слова сестри.
— Мені нема чого тобі сказати.
Його нижня губа надміру сердито випнулася вперед, і він схрестив на грудях свої тоненькі, мов патички, рученята, імітуючи гангстера. Вілл би розсміявся, якби не розумів, що в малого, мабуть, більший доступ до зброї, ніж у будь-якого поліцейського.