— Ось про що я думав, коли бігла Джезмін, — продовжив Майкл. — Про Синтію, як вона бігла через наше подвір’я. І, навіть не подумавши, я вхопив її за ногу, щоб зупинити. Ну знаєш, щоб вона не покалічилася, як Синтія. — Він повернувся обличчям до Вілла. — Здається, я таки візьму ту відпустку, про яку говорив Ґрір. На мене це подіяло сильніше, ніж я думав. Ти не проти?
Запитання Вілла здивувало, але він з готовністю погодився.
— Не проти.
— Вибач, що підводжу тебе. Я сам собі здаюся істеричною бабою. Чорт, і поводжусь я так само. Усі ці дурні балачки. Ти, мабуть, подумав, що я псих якийсь чи що. — Він знову похитав головою. — Кілька вихідних — цього мені з головою вистачить. Просто потрібно трохи часу, щоб прийти до тями, змиритися з тим, що сталося.
— Правильно, — сказав Вілл, потай радіючи, що Майкл сам дійшов цього висновку. Нарешті він зрозумів, що детектив увесь ранок боровся з собою, щоб не розклеїтися. — Роби те, що вважаєш за потрібне.
— Але мені треба бути в курсі. Я маю знати, що відбувається. Ти б не міг мені розказувати? Я не хочу напосідатися, друже. Але не хочеться бути відрізаним від подій. Я знаю, що ти зловиш цього виродка, але хочу знати, як просувається розслідування.
Особливої радості від цього Вілл не відчував, але погодився.
— Дзвони, коли схочеш.
— Дякую, — сказав Майкл. У його голосі Вілл почув полегшення, в очах побачив вдячність. — Дуже дякую.
Розділ 26
Джон був такий змучений, що мало не проїхав свою зупинку. Він, мов ошпарений, зіскочив з сидіння і заволав: «Стій!» — саме тоді, коли водій зачиняв двері.
На тротуар він фактично вивалився. Усі м’язи в тілі боліли, наче по них гатили відбійним молотком. Арт спитав, чи не зголоситься хтось попрацювати допізна, і Джон радо підніс руку, думаючи про те, що йому буде чим зайняти розум, крім думати про Джойс і те, у що він вляпався. Щойно він заплющував очі, як перед ним поставала білява дівчинка у дворі в Майкла. Минулої ночі він прокинувся з переляком. Усе тіло вкривав піт, і Джон заскиглив, як маленька дитина, погойдуючись уперед і назад, аж поки не провалився у тривожний сон.
Артова позаурочна робота була такою гидкою, що про неї й найгіршого ворога просити було б незручно: почистити засмічений головний бак вакуумної системи. Цистерна розташовувалася під землею і могла вмістити мільйони галонів сміття з килимів, «Чиріоз» і зіпсованих льодяників — увесь той непотріб, що його витягували пилососами з машин перед тим, як відправити їх на мийку. Джон ледве проліз у отвір, а коли опинився всередині, то подумав, що цистерна, мабуть, десять футів завширшки й вісім у діаметрі, більше схожа на домовину, ніж Джону хотілося б думати.
Арт дав йому ліхтарика й пару гумових рукавичок. Батарейка в ліхтарику трималася півгодини. Рукавички злиплися, не встиг він і вхідний отвір відкрити. Джон засунув голу руку в бруднющу трубу і витяг жмут чогось дуже схожого на людське волосся. Він подумав про відшаровану шкіру і шмарклі, що їх людське тіло скидало з себе щодня, і виблював банановий сендвіч, не встигнувши вискочити на свіже повітря.
— Нікудишній із тебе солдат, — сказав йому Арт.
Він подивився на мертвотно-бліде Джонове обличчя, помітив блювотиння в нього на сорочці й тицьнув йому в руку п’ятдесятку. П’ятдесят доларів за менш ніж дві години роботи. Джон радо б застрибнув назад у власне блювотиння, якби Арт запропонував подвоїти платню.
Він повертався до своєї кімнати в нічліжці, з насолодою вдихаючи свіже повітря. На вулиці завжди смерділо, незалежно від погоди й часу доби. Поступово у Джоновій голові сморід почав асоціюватися зі злиднями. Його легені, мабуть, поглинали його, і канцерогени липли до внутрішніх боків, як волосся — до вакуумної цистерни.
— Привіт, ковбою.
Джон підвів погляд і побачив, що на ґанку сидить Марта Лем, з ніг до голови одягнена у чорну шкіру й нафарбована сильніше, ніж зазвичай. Йому кортіло запитати у свого інспектора щось легковажне, наприклад, чи, бува, її кавалер не прийшов на побачення, та натомість він просто сказав:
— Здрастуйте, міс Лем.
Вона підвелася і трохи повела руками в боки.
— Я так вдяглася для твоєї позачергової перевірки.
Джон не знав, що сказати. «Маєте гарний вигляд» було б занадто прямолінійно, таке можна сприйняти і як флірт.
Він обмежився тим, що сказав: «Так, мем», відчинив двері й відступив убік, щоб вона могла пройти перша.
— Сьогодні вранці ми повернули містера Джорджа в «Бостікс», — повідомила вона йому.