Я хутенько намотав дівчину, вбрану, мов лялька, доньку теж, мабуть, директора, далі вона пересіла до мене, і всеньке весілля я танцював лише з нею. Іруся чимось нагадувала молоду: була теж висока, худа і з великими вустами, за якими ховалися такі ж великі зуби. Такі зуби зараз рідкість, відколи винайшли брекети. Через ті зуби рот у неї був постійно відкритий, час від часу вона намагалася його закрити, але він самовільно все одно відкривався. Я просто не уявляв собі, як із таким ротом цілуватися. Мені здавалося, що наші зуби, зустрівшись, будуть викрешувати іскри, блискавки й електричні розряди найвищої напруги. Але коли ми нарешті вийшли подихати свіжим повітрям, то нічого цього не сталося — жодних розрядів, і я відчув розчарування, бо душа моя прагнула бурі і натиску, але змушена була обмежитися лише одним натиском.
На весіллі були присутні і її батьки. Тато — товстун з великою головою, яка свідчила, що тільки з такою головою можна стати директором. Мама теж нівроку в тілі. Вони час від часу уважно зиркали в наш бік, а потім підкликали Ірусю і щось довго розпитували. Я здогадався, що про мене, і не мав сумніву, що вона не зможе піти на ніч до мене, тому перемкнувся на іншу дівчину, відразу ж довідавшись, чи не прийшла вона з батьками. Вона була вбрана в рожеву сукню до п’ят, і тіло її википало за межі тієї сукні, та й була вже достатньо п’яненька, аби розтягувати прелюдію знайомства, і ми дуже швидко перейшли до діла за рогом ресторану.
У цей час стрийко витанцьовував зі своєю молодичкою, пізно вночі ми поволокли обох дам до мене й розійшлися по покоях. Засинаючи, я чув, як стрийко з молодицею гучно перетравлюють олів’є, а вранці ми прокинулися від стукоту у вікно. Я спочатку й не думав відчиняти, але тут до моїх вух долинув рідний голосочок моєї матінки. Вона розмовляла з сусідкою. З криком «Мама приїхала!» я вискочив з ліжка й став одягатися. Моя краля кліпала заспаними очима, нічого не розуміючи. Стрийко хутенько випхав свою даму до мого покою й звелів обом тихо сидіти. Заки я йшов до дверей, він встиг зодягнутися, скласти канапу, на якій гецкався з молодичкою, і сховати білизну до шафи.
Мама приїхала зовсім несподівано, але, як завше, з двома великими торбами, набитими харчами. Присутність у мене стрийка її не здивувала, але її чутливий носик відразу вловив запах парфумів.
— Чим тут пахне?
— Ой, Софійко, — тішився стрийко, — ти файно виглядаєш. Тьфу-тьфу-тьфу!
— Але чим тут пахне? — не давала собі заговорити зуби мама. — У вас гості?
І тут вона рушила до другого покою. Стрийко перепинив їй дорогу:
— Дуже добре, що ти приїхала. Маєш при собі гроші? Бо я якраз домовився про плитку до лазнички. Ходімо.
— А то не може почекати? — дивувалася мама.
— Нє-нє, потім її не буде.
І таким ото робом він виманив матусю з хати, аби я за той час затер усі сліди й випровадив наших любасок. І то була остання наша вилазка зі стрийком на чужі весілля, бо далі я навідріз від них відмовився. Та минуло кілька років, і коли після розлучення в мене виникли проблеми з хатою, стрийко знову загорівся покращити моє життя й збагатити його непроминальним змістом.
Розділ одинадцятий
1987. Львів—Винники
1
Той сонячний суботній ранок не віщував нічого тривожного. Я мирно похрапував, коли мене розбудив гуркіт у двері, а потім і у вікна. Я подумав, що почався землетрус, і про всяк випадок схопив паспорта. Але то не був землетрус, то завітав мій стрийко.
— Сервус, коханий! — радісно вишкірився він, із задоволенням демонструючи мені свій парадний вигляд і нові зуби, які йому вставив мій тато. — Ми йдемо в гості.
— О боже! До кого?
— Побачиш. Нас чекає чудовий обід.
— Нічого не розумію. Який обід?
— Поясню дорогою. Збирайся.
Раптом його пильне око впало на стіл із черговою малярською халтурою — великим пластом скла, на якому намальовано було типового совєтського гражданіна з конституцією СССР в руках. Стрийко аж захлинувся від обурення.
— І ти, курчий бику, то малюєш? А бодай тобі червона качка яйця обірвала! Та твої діди в могилі перевертаються!