— А ти ж знаєш рецепт? — запитала пошепки вона.
— Знаю, але поклявся нікому не видавати.
— На чому поклявся?
— На Біблії.
— Якщо ти на мені одружишся, будеш клястися на Торі, — штурхнула вона мене під бік.
— Та йди! Твій тато ж комуніст.
— То що з того? Удома він далеко не комуніст. Його тато був цадиком на Поділлі.
— То він не з Росії приїхав?
— Чому ти так вирішив?
— Так вирішив Ізьо. Що твоя родина з Клязьми.
Тут я змушений був розповісти їй про Ізя, вона слухала з цікавістю і подивом. Потім сказала:
— Не знала, що ми такі різні.
— Ми теж різні, — сказав я.
— Це я вже усвідомила, — засміялася вона.
Біля столу виріс бармен з офіціантом, бармен поставив коктейлі біля обох дівчат, а офіціант обійшов стіл з тацею довкола. Я не любитель коктейлів, а понадто таких, які дуже швидко вставляють, тому волію вино, яке можна цмулити довго й мрійливо, але коктейлями любив пригощати дівчат, бо від них був куди кращий ефект, аніж від доброго вина. Тим більше, що на доброму вині дівчата й так погано розбиралися, надаючи перевагу солодкавим напоям, які до вина не мали жодного стосунку.
За першим колом моїх коктейлів пішло друге, компанія добряче захмеліла, особливо кавалер Юлі, він уже хилився то в один, то в другий бік. Урешті Юля попросила хлопців посадити юного юриста в таксі й відправити додому. Тепер вона була вільна, і її починала дратувати Олена, хоча сама Олена не помічала цих скептичних поглядів і реплік. Бар зачинявся. Ми виповзли на вулицю і стали прощатися. Несподівано я опинився з обома дівчатами. Таке враження, що вони намагалися одна одну пересидіти чи перестояти, але не вийшло. І тут Юля запропонувала брати таксі і їхати до мене, додавши, що я маю дуже смачне вишневе вино.
— О, то ви давні знайомі, — зробила висновок Олена.
— Ми давні-предавні друзі, — уточнила Юля. — А дружба — це святе. То як?
— Я готова.
Я був уже підхмелений і віддався на волю хвиль — взяв таксі, й ми поїхали у Винники. Юля в мене вже бувала, а от для Олени моя хата скидалася на екзотику, особливо кабінет, захаращений книжками і рукописами.
— Чому ти все це не поскладаєш? — дивувалася вона. — Як ти в цьому всьому орієнтуєшся?
— Уяви собі, — відповіла за мене Юля, — він орієнтується тут чудово. Це його стихія. Ба-Бо-Бі: балаган, бордель, бібліотека.
Я швидко зладнав нехитру закуску з сиру і ковбаси, налив вина, й ми вмостилися на канапі. Після другого келиха ми пили на брудершафт і цілувалися, а після третього полягали на двоспальне широке ліжко. Я опинився посередині між двох розпашілих гарячих тіл, які миттю відрубилися. Але і я був не кращий, і поки вагався, як легендарний буриданів віслюк межи двох копичок, з котрої почати, то теж заснув мертвим сном. Засинання, скріплене алкоголем, завжди швидке і схоже на падіння в провалля. З одного боку, це добре, бо будь-які думки розвіювалися, проблеми не гнітили, взагалі ні про що не думалося, а з другого — сон, в який я поринав, уже був не такий спокійний, а більше тривожний, і цього разу, опинившись у знайомому сні на Ринку під соснами, я відчув незрозумілу тривогу і страх.
Я брів у суцільній тиші, інколи тільки чулося легеньке порипування віконниць. Десь чаїлася небезпека, я увесь час озирався. Раптом я помітив, що маю на собі лише сорочку, а під нею голий і босий. Мені не холодно, але неприємно, не хочеться потрапити комусь на очі. Я крадуся уздовж мурів, шукаючи входу до шинку. Хтось мене озиває. Я бачу клаповухого карлика.
— Ви заблукали, бо не з того боку зайшли, — каже він, махаючи обома своїми короткими руками. — Треба було відчинити заморозник, увійти в нього і, протискаючись поміж баняками та продуктами, попхати вперед задню стінку. Отоді ви б одразу потрапили до шинку.
— А де Лютеція?
— По той бік... по той бік... можливо, в підземному трамваї. О, чуєте? Це він торохтить. Там, під землею, кипить життя. Сотні трамваїв, автобусів і потягів мчать в різні боки, але ніколи не з’являються на поверхні, як і їхні пасажири. Деколи можна також почути, як гуркочуть під землею танки, як тягнуть гармати. Запах заліза й диму тоді витає в повітрі.
— Я хочу побачити Лютецію.
— Я ж вам пояснив, яким чином, — він махнув рукою і пошкандибав. Я йшов за ним.
— Але ж раніше я потрапляв, не заходячи в заморозник.
— Раніше було раніше. Усе змінюється, зашифровується, тікає в інші виміри, переливається з пустого в порожнє. Перебування на одному місці несе смерть. Цієї ночі ви її не зустрінете. Я про Лютецію, а не про смерть. Навіть не пробуйте. Наступної ночі вхід радше поміняється. Це може бути шафа, креденс, собача буда. Мусите спробувати різні способи. О, чуєте? Стогін. Везуть поранених.