Увечері в «Кентаврі» мене вже чекала Юля й детально розпитала про візит до судді. Я поцікавився, яким чином вона влаштувала зустріч. І чому суддя, з яким ми не були знайомі, так подружньому зі мною розмовляв і співчував.
— Бо я йому зателефонувала.
— Як хто? Як онука генерала?
— Ні. Я забігла до подруги в обком партії. І зателефонувала з телефону першого секретаря. Розповіла, який ти позитивний, який талановитий, як тебе, наївного й довірливого, гидко обманули, підвели й розвели. А, як мені сказали, у нього були колись такі самі проблеми, як у тебе. Тому він цілком щиро співчував. — Помітивши моє отетеріння, вона ляснула мене по плечу: — Та ну, Юраську, забий! Гони шампаньєро, я тобі життя влаштувала.
Я не сперечався й замовив пляшку, ми випили, і я спробував не думати про мій сон. Але він, наче цвях, стирчав у моїй голові, і коли мене проминала Ліля, я озвався до неї:
— Сервус, ти часом не чула про таку собі Лютецію, або Люцію, з рудим, аж червоним волоссям?
Ліля зупинилася, закинула голову набік, потім догори, розважливо похитала, а тоді поглянула на мене, примруживши очі:
— Ще одна коза, яку ти мав зустріти для Ромчика?
— Нє. Але коли почуєш, дай знати.
— Та нема питань.
Вона повалила до бару.
— Що за одна? — спитала Юля.
— Подруга. Але справжня.
— Нафіга тобі стільки подруг, коли в тебе є я?
— Ти ж заміж виходиш.
— За того тюхтія? Розслабся. Ще вилами по воді писано. А навіть що й так, то що нам заважає й далі культурно відпочивати?
Ми цокнулися, коли біля нас вигулькнула Олена.
— Не минуло й півроку! — засміялася Юля. — Сідай, голубонько, ми якраз тебе й чекали.
— Та облиш, — відмахнулася Олена, вмощуючись біля нас. — Так уже й чекали. Коротше, я знайшла ту тьолку. Не Лютеція, а Люція. Висока. Волосся, як у мене. Учиться на фармації. Другий курс. Но! — тут вона вистромила вказівного пальця догори. — У неї є пацан. І при цьому не абихто, а синок першого секретаря.
— О, бля! — вирвалося в Юлі. — Це ж треба!
— А ще... — тут Олена зробила паузу й порухала туди-сюди вустами. — Кажуть, вона трішки... е-е... ну, типу з фіалками в голові.
— Що це означає?
— Ти не знаєш, що таке, коли фіалки цвітуть в голові? Або коли метелики пурхають?
— Або коли горобці цвірінькають? — втрутилася Юля.
— Знаю, знаю. Але хотілося б конкретніше.
— Вона — гальмо. Читає мудрі книжки, філософію, тягає того кєнта в клуб на сеанси артгавзних фільмів, носиться з усілякими там кафками, прустами. Ну, така — смурна... Гарненька, але смурненька.
— А може, гарненька, але дурненька? — запитала Юля.
— Не схоже, — заперечила Олена. — Там інша крайність. У неї тема дипломної роботи «Магія і забобон у практиці львівських фармацевтів XVI—XVIII сторіч». Вона студіює старовинні манускрипти, допуск до яких їй організував майбутній тесть, бо сама вона б нізащо до них не дісталася. Та й тему таку фіг би їй затвердили, якби, знову ж таки, не він.
Отже, Люція... Вона мене цікавила все більше й більше, мені не сиділося на місці, я хотів кудись бігти, шукати, гукати, махати рукою... Натомість я кивнув офіціанту, щоб приніс ще одного келиха, налив, і ми утрьох випили. Усе, подумалося мені, на сьогодні досить снів, буду розслаблятися. Друга пляшка шампана не забарилася. Юля й Олена уже гомоніли, мов давні подруги. А хіба в давніх подруг можуть бути секрети? От Юля й запитала в Олени, як ми познайомилися. А що ми були вже злегка загазовані, то мені було байдуже, коли Олена почала, регочучи, розповідати про наші оглядини. Юля не могла стримати сміху.
— То ти, чудик, зібрався женитися, а мені нічого не сказав?
— Якби ж то женитися! — засміялася Олена. — Він же ж не просто хоче женитися, а на єврейці, й щоб виїхати в Америку. Хіба не так?
Я мовчав.
— Ах ти ж... — скреготнула зубчиками Юля. — Можна сказати — змію на грудях пригріла. Давай ще одну пляшку. От же ж кадр! А може б, і я за тебе вийшла?
— Та ти б не вийшла. Навіщо я тобі? Безробітний писака.
— Та ти ж незле заробляєш.
— Ну й що? Батьки б твої ніколи на мене не погодилися.
— А що — її погодилися б? — кивнула вона на Олену.
— А вони й не погодилися. Тема закрита.
— A-а, я ж не доказала, — озвалася Олена й почала розповідати фінальну частину. Юля реготала тепер на весь голос.