ВНТЛ-Класика
тел./факс: (0322) 978316
e-maiclass="underline" info@vntl.com
http://www.vntl.com
Свідоцтво про державну реєстрацію ДК № 1317 від 31.03.2003
Віддруковано з готових діапозитивів видавничою фірмою «Афіша»
тел.: (0322) 97-14-27, 76-22-02.
Про автора й твір
Інґеборґ Бахман
Народилася 1926 р. у Клаґенфурті. У Відні вивчала філософію, германістику та психологію. 1950 р. захистила дисертацію про Гайдеґґера. Від 1953 р. перебувала як вільна письменниця в Італії. Два роки згодом працювала драматургом у Мюнхені. Від 1960 р. викладала поетику в університеті Франкфурту. Жила в Цюріху, Берліні. 1965 р. повернулася до Риму. 1973 р. трагічно загинула від пожежі.
Міжнародне визнання здобула поетичними збірками «Відтермінований час» (1953) та «Заклик до Великої Ведмедиці» (1956). Автор популярних радіоп'єс «Торгівля снами» (1952), «Цикади» (1955) та «Добрий бог Мангеттену» (1959). Від 1961 р. припиняє писати вірші, публікує збірки оповідань «Тридцятий рік» (1961) та «Синхронно» (1972). Роман «Мáліна» (1971) — перша книга романного циклу «Види смерті». За короткий час став бестселером, його переклали багатьма мовами. Незавершені книги «Справа Франци» та «Реквієм для Фанні Ґольдман» опубліковані посмертно.
* * *
Вбивство чи самовбивство? Свідків немає. Жінка поміж двома чоловіками. Її остання велика пристрасть. Стіна в кімнаті, з майже непомітною тріщиною. Зниклий заповіт. Розбиті окуляри, бракує горнятка для кави. Хтось шукав щось у кошику для паперу. Стерті сліди. Кроки. Хтось, значить, іще туди-сюди ходить у цій квартирі — годинами: Мáліна.
Час дії роману — сьогодні. Місце дії — Відень. Щира, пристрасна сповідь безіменного жіночого «Я». Вона — відома письменниця. Живе з чоловіком на ім'я Мáліна й безтямно закохується у іншого, у того, хто живе в будинку навпроти й зоветься Іван. На перший погляд — класичний трикутник. Однак напруга його зростає, набуває неймовірної сили. Перший розділ роману («Щаслива з Іваном») — це гімн жіночій любові, пафос якої настільки великий, що лякає й відчужує: для неї «він» — трансформатор, який перетворює все навкруги, надає сенсу й краси буттю, для «нього» вона — лише епізод у житті. Друга, центральна частина тексту («Третій чоловік») відтворює низку снів поза часом і місцем. Вони піднімають завісу над тим, що спричинює біль і розпуку, веде до знищення «Я». У третій частині роману («Про останні речі») йдеться про розлуку з Іваном. Внутрішній монолог героїні поступово переростає в її діалог із Мáліною, з якого стає зрозумілим, що він — чоловічий двійник її жіночої сутності. Перед нами — партитура двох голосів, боротьба емоції й інтелекту, продуктивності й саморуйнації. Жіноче єство зазнає поразки: воно має зникнути, вмерти.
Ця книга — не що інше, як пристрасний гімн любові, яка прагне довершеності й гине, не в змозі її досягнути. Інтенсивність, з якою почуття намагається себе відстояти, веде до самотності й відчаю — одного із видів смерті. «Мáліна» — це протест проти байдужості та неспроможності на любов.
* * *
Бахман мала дивовижну відвагу зробити клінічний випадок роздвоєння особистості літературною подією. З огляду на це, її роман стане найвищим досягненням рафінованості. В усякому разі, це болісна книга. — Stern
* * *
«Мáліна», особливо в ексцентричних фазах, нагадує протокол, текст-документацію про складну душу… Цю багату на варіації книгу, яка нагадує сповідь, можна читати лише, коли постійно зберігаєш у полі зору запаморочливу віддаль, на якій вона перебуває від сучасної літературної продукції. Любовний роман, який повністю відмовляється навіть від найменшої еротичної відвертості… Написаний мовою, співвідносною зі справжніми, великими почуттями. Хвилююча, гарна, непідвладна моді книга. Сповнена поезії в добірці людських можливостей. — Süddeutsche Zeitung
* * *
Інґеборґ Бахман думає співаючи й співає думаючи… Вона співає у мові звабливо гарно; вона мовить коротко й сухо: витворює фрази, виразні, мов приписи; вона мовить із почуттям, яке сягає тієї міри, коли його сила бентежить, обтяжує. Вона мовить холодно, з усмішкою, породженою лише інтелектом. Ця проза підпорядкована чітко контрольованій зміні тону й темпу; дистанція мовлення зазнає варіацій: наївна, метка, чуттєва та іронічна. Так Інґеборґ Бахман володіє інструментом, ім'я якому — «мова»… В усьому, що вона пише, відкрито, а чи приховано, присутній гострий розум… Це книга про «Я» — «Я», яке поміж душевним збентеженням та рівновагою досліджує саме ту неминучість, коли людина спроможна лише відчути, однак ніколи не досягнути цілісності, довершеності. —