Оскільки Маліна знає мене і вже звик до мого перескакування від однієї справи до іншої, він вірить мені, що я все-таки маю волю просунути все набагато далі, ніж я даю розпізнати це по собі, коли мої щоденні можливості надто обмежені, і що я, нарешті, хотіла б усе-таки віднайти таємницю кореспонденції, і що буду її берегти.
Усіх віденських листонош мають сьогодні вночі катувати, йдеться про те, чи доросли вони до поштової таємниці. Деяких будуть, натомість, перевіряти тільки на варикозне розширення вен, плоскостопість та інші фізичні вади. Цілком можливо, що від завтра для рознесення пошти будуть задіяні військові підрозділи, бо поштарі, зазнавши жорстокої муки, понівечені та змордовані після нелюдських тортур, після ін’єкцій сукровиці правди, зламані духом, уже нічого більше не зможуть розносити. Я думаю над палкою промовою, над листом, так, над палким листом до міністра пошти, щоб захистити своїх та всіх інших носильників пошти. Над листом, який вже, напевно, перехоплять і спалять солдати, язики полум’я перетворять на попіл або закоптять слова, і може статися, що коридорами міністерства бігатимуть службовці, передаючи з рук у руки всього лиш клапоть обвугленого паперу, щоб вручити його міністрові пошти.
| Я: | Розумієш, мої полум’яні листи, мої полум’яні заклики, мої палкі поривання, увесь вогонь, який переношу я на папір, рукою своєю обпаленою — я найбільше боюся того, що все це може перетворитися у клапоть обвугленого паперу. Увесь папір, який існує на світі, обвуглюється нарешті або розм’якає під впливом води, бо вони заливають вогонь водою. |
| Маліна: | Давні люди казали про нерозумну людину, ніби в неї немає серця. Вони змістили розум до серця. Ти не повинна вкладати в усе своє серце й розпалювати полум’я в промовах своїх та листах. |
| Я: | Однак скільки людей мають лиш голови, нічого більше, окрім голів? І анітрохи серця. Я скажу тобі, що тепер справді станеться: завтра оголосять мобілізацію усіх сил, військових також, і перенесуть Відень аж на Дунай. Вони хочуть, щоб Відень був на Дунаї. Вони хочуть води, вогню їм не треба. Ще одне місто, через яке протікатиме річка. Це було б просто жахливо. Будь ласка, зателефонуй негайно до начальника відділу, до Матрайєра, зателефонуй до міністра! |
Однак Відень уже не має багато часу, він завмирає, будинки впадають у сон, люди щоразу раніше вимикають у вікнах світло, усі йдуть завчасно спати, цілі квартали міста захопила апатія, віденці більше не зустрічаються й не розлучаються, місто сповзає в занепад, лишень самотою виникають ще одинокі роздуми, і люди виголошують уночі ератичні свої монологи. А часом — останні мої діалоги з Маліною.
Я сама вдома. Маліна заставляє довго на себе чекати, сиджу з ШАХАМИ ДЛЯ ПОЧАТКІВЦІВ за шахівницею й розігрую партію. Навпроти мене ніхто не сидить, я постійно міняю місце, Маліна не зможе сказати, що я цього разу програю, бо на завершення програю й виграю одночасно. Однак Маліна приходить додому й дивиться лиш на склянку, він навіть не гляне на шахівницю, ця партія його не цікавить.