— Точно. Дівчину на самоті можна побачити лише п'ять хвилин за добу, і якщо хочеш попросити її бути твоєю дружиною, треба поспішати так, ніби на поїзд спізнюєшся.
— Саме так. Лондон розхитує людину. За містом я буду зовсім іншим чоловіком. Це ж треба, як пощастило, що ця Треверс виявилася твоєю тіткою!
— Не знаю, що ти маєш на увазі, кажучи «виявилася». Вона від самого початку була моєю тіткою.
— Я мав на увазі, як це дивно, що Меделін гостюватиме саме в твоєї тітки.
— Нічого дивного. Вона та моя кузина Анджела — добрі подруги. В Каннах вона постійно була з нами.
— О, то ти познайомився з Меделін у Каннах? Боже мій, Берті, — благоговійно казала бідолашна амфібія, — хотів би я побачити її в Каннах. Яка вона була, напевно, чудова в пляжному костюмі! О, Берті…
— Так, — стримано відповів я.
Навіть якщо відновився однією з Дживсових глибинних бомб, після важкої ночі це вже було занадто. Я подзвонив, зайшов Дживс, і я велів йому принести мені бланк телеграми та олівець. Потім я написав повідомлення до тітки Делії, яким повідомив її, що посилаю сьогодні до Брінклі свого друга, Оґастеса Фінк-Ноттла, розраховуючи на її гостинність. Написавши, я дав бланк Ґассі.
— Відправ це з будь-якого поштового відділку, повз який ітимеш, — сказав я йому. — Вона знайде телеграму вдома, коли повернеться.
Розмахуючи телеграмою, Ґассі поскакав геть, а я повернувся до Дживса та коротко розповів йому про свої заходи.
— Як бачиш, усе просто, Дживсе. Нічого складного.
— Так, сер.
— Нічого далекоглядного. Нічого дивакуватого. Самі лише природні засоби.
— Так, сер.
— Це зразок того, як слід було зробити від самого початку. Як це називається, коли двоє людей протилежної статі знаходяться у відокремленому місті, зустрічаються кожного дня та взагалі багато бачаться?
— Ви маєте на увазі «віч-на-віч», сер?
— Так. Я роблю ставку на віч-на-віч, Дживсе. Саме це, як на мою думку, є ключовим моментом. Наразі, як ти знаєш, Ґассі за її присутності схожий на холодець. Але подумай, як він почуватиметься, скажімо, через тиждень, після того, як він і вона день-у-день пригощатимуться під час сніданку сосисками з однієї таці. Різатимуть одну й ту саму шинку, черпатимуть з одного посуду нирки та бекон… Дідько…
Я різко замовкнув. Мені спала нова думка.
— Лишенько, Дживсе!
— Сер?
— Ось тобі приклад того, що треба продумувати геть усе. Ти чув, що я згадав сосиски, нирки, бекон і шинку?
— Так, сер.
— Усього цього не має бути. Це кінець. Абсолютно не та атмосфера. Дай-но мені телеграфний бланк і олівець. Треба негайно попередити Ґассі. Він має створити в її уяві враження, що в'яне від любові до неї. Коли жереш сосиску, це неможливо.
— Неможливо, сер.
— Отже…
Взявши бланк і олівець, я нашкрябав наступне:
«Фінк-Ноттлу, Брінклі Корт, Маркет Снодсбері, Вустершир.
Не бери сосиски. Уникай шинки. Берті».
— Надішли це, Дживсе, «блискавка»!
— Добре, сер.
Я відкинувся спиною на подушки.
— Що ж, Дживсе, — сказав я, — бачиш, як я тримаю все під контролем? Бачиш, якою хваткою я тримаю цю справу? Ти маєш уже розуміти, що тобі варто було б навчитися моїм методам.
— Безсумнівно, сер.
— І ти ще не збагнув повної глибини виявленої мною надзвичайної далекоглядності. Ти знаєш, чому тітка Делія приїздила сюди сьогодні? Вона сказала, що хоче, щоб я вручив нагороди учням якоїсь бридкої школи в Маркет Снодсбері, яку вона опікає.
— Невже, сер? Боюсь, що вам це завдання не доставить задоволення.
— Але ж я не буду цього робити. А передоручу це Ґассі!
— Сер?
— Я пропоную, Дживсе, телеграфувати тітці Делії, написати, що я не можу приїхати, та запропонувати їй нацькувати на цих юних правопорушників його замість мене.
— А що як містер Фінк-Ноттл відмовиться, сер?
— Відмовиться? Ти можеш собі уявити, як він відмовляється? Просто намалюй собі подумки цю картину, Дживсе. Місце дії — вітальня в Брінклі. Ґассі загнаний у кут, тітка Делія височіть над ним та видає войовничі звуки. Дживсе, ти можеш собі уявити, що він відмовиться?
— Це важко, сер, мушу погодитися. Місіс Треверс — дуже вольова особа.
— Він не матиме жодної надії відмовитися. Його єдиним виходом буде втекти. А втекти він не може, бо хоче бути з міс Бассет. Ні, Ґассі доведеться її послухатися, і я буду вільний від завдання, від якого, мушу зізнатися, в мене душа тремтить. Підійти до трибуни та виголосити коротку чоловічу промову до збіговиська школярів! Лишенько, Дживсе. Я вже бував у такий халепі. Ти пам'ятаєш той випадок у школі для дівчат?
— Дуже добре, сер.
— Якого ж я тоді з себе дурня зробив!
— Це безумовно був не найкращий ваш день, сер.
— Думаю, мені слід випити ще один твій динаміт, Дживсе. Я був так близько до катастрофи, що можу зомліти.
Напевно, тітці Делії знадобилося близько трьох годин, щоб повернутися до Брінклі, бо я отримав від неї телеграму вже після обіду. Схоже було на те, що цю телеграму було відправлено під час інтенсивного сплеску емоцій приблизно через дві хвилини після того, як вона прочитала моє послання.
Ось такий був текст:
«Я звернусь до адвоката із запитом, чи вважатиметься злочином, якщо я придушу свого племінника-ідіота. Якщо не вважатиметься — бережися. Вважай, що мій терпець урвався. Чого це ти до мене своїх бридких друзів присилаєш? Ти що, вважаєш Брінклі Корт якимось лепрозорієм? Який ще Спінк-Боттл? З любов'ю, Треверс».
Я передбачав, що перша реакція буде приблизно такою. Відповів я дуже стримано:
«Не Боттл. Ноттл. Усього найкращого, Берті».
Напевно, майже відразу після того, як вона відправила попередню телеграму, прибув Ґассі, бо буквально через двадцять хвилин я отримав наступне:
«Прибувши, отримав підписану тобою зашифровану телеграму. У ній було «Не бери сосиски. Уникай шинки». Негайно надішли ключ до шифру. Фінк-Ноттл».
Я відповів:
«А ще нирок. Бувай. Берті».
Я все поставив на те, що Ґассі справить добре враження на господиню. Моя впевненість базувалася на тому, що він був одним з тих сором'язливих, слухняних, догідливих чоловіків, які жінкам на кшталт тітки Делії майже завжди подобаються з першого погляду. Те, що я мав рацію, підтвердила її наступна телеграма, яка містила, до мого задоволення, значно більший відсоток доброти та людяності.
Ось такий був її текст:
«Що ж, приїхав цей твій друг, і я мушу визнати, що як для твого друга він не така скотина, як я очікувала. Витрішкуватий дещо, але загалом чистий і пристойний; дуже обізнаний щодо тритонів. Думаю, чи не організувати кілька лекцій для сусідів. Тим не менш, вважаю нахабством те, що ти користуєшся моїм будинком як курортним готелем, і багато чого тобі скажу, коли ти приїдеш. Чекаю на тебе тридцятого. Не забудь гетри. З любов'ю, Треверс».
На це я відповів:
«Звірившись зі своїм щоденником, я виявив, що не зможу приїхати в Брінклі Корт. Невимовно шкодую. Бувай. Берті».
Її відповідь була зловісною:
«О, то ось ти як? З яким ще щоденником?! «Невимовно шкодую», трясця! Дозвольте тобі сказати, хлопче, що якщо ти не приїдеш, то шкодуватимеш значно невимовніше. Якщо ти хоч на хвилинку уявив собі, що зможеш відвертітися від роздавання нагород, ти дуже сильно помиляєшся. Глибоко шкодую, що Брінклі Корт дуже далеко від Лондона, тож камінь я до тебе не докину. З любов'ю, Треверс».
Тоді я вирішив випробувати свою вдачу, пан або пропав. Це був момент, коли не можна було економити. Не зважаючи уваги на витрати, я дозволив собі написати наступне:
«Але ж послухай-но. Чесно, тобі не потрібен я. Нехай нагороди Фінк-Ноттл вручить. Це природжений оратор, ти ним пишатимешся. Можеш розраховувати на те, що тридцять першого Оґастес Фінк-Ноттл зробить фурор. Не втрать цю чудову нагоду, якої більше може ніколи вже не бути. Цьом-цьом. Берті».
Потім була година затамованого подиху, і зрештою надійшли добрі вісті: