— І ви передумали їхати додому. — Жулі кивнула. — Чи не вимагав він повернути гроші, коли віз вас до пристані?
— Ні. Це ще одна причина того, що ми передумали. А як він зрадів, почувши, що Джун і я залишаємося! Ні разу не дорікнув за цю комедію. — Вона зітхнула. — Сказав, що цей випадок підтвердив слушність вибору нас як учасниць експерименту.
Увесь цей час я чекав, що вона заговорить про минуле. Був цілком певен, що Кончіс уже не менш як третє літо поспіль «втілює в життя віддавна виношену теорію», якщо така взагалі є. Але тримав язика за зубами. Мабуть, Жулі відчула мою недовірливість.
— Оця вчорашня оповідь. Про Сейдеварре. По-моєму, це ключ до розгадки. Йдеться про місце таємниці в житті. Все треба брати під сумнів. Світ, у якому немає нічого певного. Ось що він хоче тут створити.
— Вділивши собі роль Бога.
— Не з марнославства. З наукового інтересу. Щось як гіпотеза. Аби спостерігати, як ми реагуватимемо. І в ролі не одного бога, а кількох.
— Він повторює, що в житті все залежить від випадку. Але ж ролі Бога і Випадку несумісні.
— Мабуть, він хоче, щоб ми самі дійшли такого висновку, — припустила Жулі й додала: — Іноді він навіть жартує на цю тему. Відколи ви з’явилися, ми з ним набагато рідше бачимося, ніж було раніше. Нам дедалі частіше доводиться вирішувати самим, що і як робити. А він наче усунувся. І каже, що людям не годиться ставити під сумнів дії Бога.
Придивляючись до її схиленої голови, до всього тіла, я відчував близькість між нами. Ніби чув, як Кончіс дає відповідь на мої сумніви щодо випадковости: «То чому ви сидите тут, поруч із цією дівчиною?» Або ж: «Та чи вам не все одно, поки сидите тут, із нею?»
— Я почув від Джун, що він розпитує вас про мене.
На мить Жулі закотила очі.
— Ви й гадки не маєте. Не тільки про вас. Про те, що я відчуваю. Про те, чи довіряю вам… Навіть про те, що, як на мене, думає сам Моріс. Уявляєте?
— Ви мали б зразу спостерегти, що актор з мене ніякий.
— Навпаки. Я вирішила, що у вас величезний талант. Віртуозно граєте роль людини, яка зовсім не має акторських здібностей. — Жулі лягла на живіт і повернула голову до мене. — Ми зразу ж зрозуміли, що вся ця містифікація призначена, щоб приховати його наміри. За сценарієм ми мали б водити вас за носа. Але обманюючи вас, ми самі себе обманюємо.
— Що це за сценарій?
— Ми вживаємо це слово жартома. Моріс розпоряджається, коли нам з’являтися й коли зникати, — щось на зразок ремарок «входить» і «виходить». Також вирішує, яка має бути атмосфера тієї чи тієї сцени. Деколи задає тематику тексту.
— Наприклад, теологічну, як було вчора?
— Так. Він попросив мене повести цю бесіду, — скрушно глянула на мене Жулі. — Зрештою, я сама трохи вірю в те, що стверджувала.
— А в інших випадках ви імпровізуєте?
— Моріс весь час наголошує, що не буде ніякого лиха, якщо повернеться не зовсім так, як задумано. Аби тільки додержувати головної лінії сюжету. І відповідно грати роль. Поводитися так, як людина, що потрапила в незвичні й незрозумілі обставини. Я вам уже казала. Він вважає, що це важливе.
— Є одна очевидна річ. Кончіс хоче навіяти враження, що ставить перешкоди між вами і мною. І сам же дає нагоду обійти їх.
— Спершу не було мови про те, що ви маєте в мене закохатися. Щонайбільше — пофліртувати відповідно до звичаїв на початку сторіччя. Але вже наступного тижня він намовив мене знайти компроміс між моїм штучним «я» тисяча дев’ятсот п’ятнадцятого року і справжнім — тисяча дев’ятсот п’ятдесят третього року. Спитав, як я поведуся, коли ви забажаєте поцілувати мене. — Жулі здвигнула плечима. — На сцені доводиться таке робити. Ото я й відповіла: «Гаразд, якщо без цього не можна обійтися». До неділі я ще не визначила своєї поведінки. Тому й розіграла цю жахливу сцену.
— Навпаки. Сцена чудова.
— А ця наша перша розмова… Я страшенно хвилювалася. Набагато дужче, ніж будь-коли на сцені.
— Але ви все-таки здобулися на те, щоб дати поцілувати себе.
— Бо вважала, що мушу. Тільки тому. — Я дивився на її вигнуту спину. Жулі підняла ногу й, спершись підборіддям на долоні, ховала від мене очі. — Гадаю, Моріс розглядає цей спектакль як математичну формулу. Кожне з нас трьох — це ікс, який можна поставити будь-де у рівнянні. — Жулі зробила паузу. — Я трохи збрехала. Хотіла довідатися, що відчуватиму, коли ви мене поцілуєте.
— Попри всю ворожу пропаганду.