У четвер я швидко пообідав і не став дожидатися листоноші. Попросив одного з учнів принести мені в кімнату листи, якщо такі будуть. Уже не сподівався на вістку. Але за десять хвилин, коли я вбрався в піжаму й лаштувався до сієсти в постелі, у двері постукав учень. Два конверти. Перший надійшов із Лондона, адресу надруковано на машинці. Очевидно, каталог видавництва навчальної літератури. А другий…
Грецька марка. Нечитабельний штемпель. Каліграфічний похилий почерк. Написано по-англійському.
Понеділок, Сифнос
Мій любий, солодкий Ніколасе!
Знаю, як Тобі прикро через те, що так випало з цими вихідними. Сподіваюся, Ти вже краще почуваєшся. Моріс передав мені Твого листа. Дуже Тобі співчуваю. Колись я теж підхоплювала кожну заразну хворобу, яку приносили до школи дітлахи.
Раніше я не могла написати. Ми були в морі й тільки сьогодні добралися до поштової скриньки. Мушу встигнути з цим листом. Мені сказали, що за півгодини відходить пароплав, який везе пошту до Афін. Отож карлючу, сидячи в портовому кафе.
Моріс поводиться, як ангел. Ось тільки мовчить, як риба. Стоїть на тому, що треба дочекатися, поки Ти одужаєш і зможеш прийти на вихідні. (Ти ж одужуй, будь ласка! Не тільки задля зустрічі). Моріс вдає з себе ображеного на нас, нерозумних створінь, що не дають згоди на участь у його новій затії. Не даємо, бо й досі не з’ясували, в чому полягає ця затія. Джун і я вже облишили його випитувати й марнувати час. Морісові дуже подобається грати роль темної, загадкової особи.
Я мало не забула про одну річ. Він обмовився, що має намір розповісти Тобі «останній розділ» (це його слова) своєї біографії і що Ти хочеш вислухати цю розповідь… При цьому вищирився. Ніби мав на увазі якусь подію, про яку ми з Джун і не здогадуємося. Нестерпний тип, ніяк не хоче облишити ігри та розіграші. Сподіваюся, Ти знаєш, що він має на увазі.
Найприємніше я приберегла наостанок. Він урочисто пообіцяв, що вже не буде силоміць вивозити нас із сестрою бозна-куди. А якщо ми захочемо, то можемо затриматися на острові й оселитися в його сільському житлі… Та чи не розлюбиш Ти мене, якщо ми будемо зустрічатися щодня? Це Джун так каже. Її злостить, що я нарешті трохи засмагла.
Коли Ти дістанеш цього листа, нам залишиться чекати на зустріч всього два-три дні. Моріс ще може викинути коника у своєму стилі, тож Ти, будь ласка, поводься сумирно й вдавай, що нічого не знаєш про цей останній розділ. Хай подрочиться з Тобою насамкінець, якщо хоче. Здається, він трішки ревнує. Раз у раз каже, що Тобі дуже поталанило, й не слухає, що я на те відповідаю. Ти знаєш, що я йому кажу.
Ніколасе.
Нічна вода. Ти був чудовий.
Мушу закінчувати.
Кохаю Тебе.
Твоя Жулі
Я перечитав листа два рази. Безперечно, старий шкарбун і далі одколює штучки. Жулі не бачила мого письма, тож він легко підробив листа, та й Деметріадес міг дати Кончісові зразки мого почерку, щоб було якомога правдоподібніше. Але навіщо він тепер зволікає, навіщо ставить нам розмаїті перешкоди? Незрозуміло. Зрештою, останні чотири слова в листі від Жулі, солодкі гадки про наше з нею життя в селі… порівняно з цим уся решта — дрібниці й дурниці. Я знову злинув духом. Відчував, що геть усе подужаю. Вона ж тут, у Греції, чекає мене й не може дочекатися…
О четвертій мене розбудив сигнал, що означав кінець сієсти. Черговий, як завжди, йшов широким кам’яним коридором житлового крила й завзято та злорадно калатав дзвінком. І, як завжди, мої колеги хором гарикали на нього із своїх кімнат. Спершись на лікоть, я знову перечитав послання від Жулі. А тоді згадав про іншого листа, покинутого на письмовому столі. Звівся, позіхнув, розпечатав конверт. Там був аркуш машинописного тексту і ще один конверт авіапошти, з обтятим краєм. Я тільки ковзнув оком по ньому. Увагу привернули два газетні витинки, приколоті до аркушика. Їх треба прочитати передусім.