Я змовчав, і вона знову потупилася.
— Хай йому біс! За кого мене тут мають? — скипів я. Джун не відповіла. — Ви, мабуть, забули, що я вже ситий по горло цією комедією з коханкою мільйонера.
Вона труснула головою.
— Я не те мала на увазі. Жулі не спить з Морісом. Але робить… усе, що він скаже.
Джун стояла з опущеною головою, а я робив вибір. Треба було крутнутися на закаблуці й повернутися до школи, до своєї кімнати, до письмового стола й до стосу неперевірених учнівських робіт. Я ж усвідомив, що опинився у вихідній точці цього спектаклю-маскараду. Фактично про цю дівчину мені нині відомо не більше, ніж того вечора, коли я з тераси «Бурані» вперше побачив її оголене тіло на бігу. Але я також усвідомив, що не зможу тепер повернутися до школи. Так само, як не може повернутися камінь до руки, з якої щойно вилетів.
— Ну а ви самі що тут робите?
— Я подумала, що не годиться так робити.
— Що робити?
Джун зиркнула на мене.
— Її викрадення заплановано. Вона це знала наперед.
— А хіба не заплановано те, що ви сюди прийшли?
Вона задивилася в темряву за мною.
— Не маю за зле, що ви так гадаєте.
— Ви так і не відповіли, де Жулі.
— В Афінах. З Морісом.
— І ви просто звідти приїхали? — Джун кивнула. — А чому вибрали таку дивну пору для нашої зустрічі?
— Я не могла сюди добратися за дня.
Я уважно придивлявся до неї. Вираз на обличчі, поза всього тіла мали зображати скривджену невинність, докір за мої підозри. Очевидно, що це театральна гра.
— Чому ви не почекали мене біля брами?
— Я запанікувала. Дуже вже довго не повертався цей дідок.
Знову блимнула блискавиця. Повіяло запахом дощу, зі сходу докочувався ненастанний, дедалі загрозливіший гуркіт.
— Це не причина панікувати.
— Я втекла, Ніколасе. І вони напевно здогадалися, куди саме.
— Якщо так, то чому ви не звернулися до поліції чи до посольства?
— Це ж не злочин — усякими правдами й неправдами спонукувати когось закохатися. Тут ідеться про мою сестру. Не в тому річ, що робить Моріс, а в тому, що робить Жулі.
Після кожної фрази вона робила красномовну паузу — давала час глибше сприйняти сказане й повірити йому. Я не спускав із неї очей. Уночі відмінності між сестрами не так впадали в око, як за дня.
— Я прийшла тільки для того, щоб вас застерегти, — сказала Джун. — Ото й усе.
— І втішити?
Уникнути відповіді на це прикре запитання їй допоміг чийсь тихий голос, що дійшов від дороги. Ми виглянули з-за кипариса. До моста неквапно наближалися три невиразні постаті. Це греки. Вони балакали рідною мовою. Еге ж, селяни та вчителі частенько прогулювалися до кінця дороги й назад, щоб освіжитися на ніч. Джун кинула на мене погляд, що мав зображати страх. Непереконливо вийшло.
— Ви приїхали пообіднім пароплавом?
Вона уникнула пастки.
— Добралася сушею. Через Краніон.
Таким шляхом до синів-школярів діставалися батьки, що мали морську хворобу. В Афінах сідали на поїзд, у Коринті робили пересадку, в Краніоні брали таксі, а на узбережжі наймали човна, щоб переправитися на Фраксос. Така мандрівка тривала весь день, а то й довше — для тих, що не знають грецької мови.
— Чому такими манівцями?
— Бо Моріс має в селі безліч шпигунів.
— Ось тут я вам повірю.
Я знову глянув на дорогу. Ці троє вже проминули нашу алею й помалу віддалялися. Сірувата стрічка шляху, чорні зарослі, темне море. Очевидно, це не хто інший, як випадкові перехожі.
— Послухайте, — сказав я. — Мені це все осточортіло. Гаразд, хай буде гра. Але тільки не на почуттях.
— Десь так і я вважаю.
— Надто вже часто таке кажете. Вибачайте, це порожній звук.
— Жулі таки задурила вам голову, хіба ні? — тихо спитала Джун.
— Еге ж, причому вона це робить набагато вправніше й переконливіше, ніж ви. І ми з нею вже побалакали на цю тему. Краще скажіть, де вона.
— Тепер? Скоріше за все в ліжку, зі своїм незмінним коханцем.
Мені забило дух.
— З Морісом?
— Ні. З тим, кого ви знаєте як Джо.
Я реготнув. Це вже занадто.
— Гаразд, — сказала вона. — Як не хочете повірити, то й не треба.
— Вигадайте щось правдоподібніше замість такої дурні, бо інакше піду додому. — Джун змовчала. — Так ось чому Джо підглядає, як ми з Жулі пестимо одне одного.
— Той, хто щоночі по-справжньому пестить жінку, цілком спокійно дивитиметься на таку подобу любовної забави. Тим більше, коли знає, що цього нібито суперника насправді водять за ніс.
Джун уперто доводила своє. Немовби намагалася вдруге збути кота в мішку тому самому клієнтові.