— Досить. Мене від цього нудить.
Я відвернувся й уже ступив крок, але вона схопила мене за руку.
— Будь ласка, Ніколасе… На біду, мені нема де переночувати. Не можу піти до Гермеса.
— То підіть до готелю.
Проковтнувши цю образливу репліку, Джун спробувала зайти з іншого боку.
— Завтра вони, скоріше за все, приїдуть сюди. Мабуть, звинувачуватимуть мене. Добре було б, щоб у такому випадку ви були поруч. Тоді ви могли б захищати мене від звинувачень. Нічого більш від вас не хочу. Даю слово.
Аж тепер її голос зазвучав щиріше, а в усмішці зворушливо поєдналися каяття і прохання допомогти. Я заговорив трохи лагідніше.
— Даремно ви переповіли мені зміст «Трьох сердець».
— А що, він аж такий неприродний?
— Неприродність полягає в тому, що ви підганяєте дійсність під сюжет книжки. Ви це чудово знаєте.
— Не вбачаю нічого неприродного в тому, що ми з вами знайшли одне одного…
Джун труснула головою. Вона уникала мого погляду.
— Себто маємо разом переспати. Так задумано?
— Маю на увазі інше. Ви дізнаєтеся всю правду про Жулі, якщо…
Вона знову труснула головою.
— Навіщо довго зволікати? — спитав я.
— Бо… Бачу, ви мені ще не вірите.
— Я так і знав, що ви знайдете якусь відмовку.
Я говорив дедалі саркастичнішим тоном, і Джун звела на мене очі, широко розплющені, як у відважної дитини.
— Якщо це виклик, то прийму його. Може, хоч тоді повірите мені.
— Що більше про вас обох знаю, то важче вам вірити.
— Невже через те, що ви нам обом припали до вподоби? Невже через те, що мені жаль вас? Зрештою, мені самої себе жаль. Якщо це для вас щось та й важить.
Я втупився в неї. Хотілося поставити їй пастку. Ба, сьогодні я не мисливець, а дичина.
— Чи сказала вам Жулі, що я написав вашій мамі?
— Так.
— Кілька днів тому надійшла відповідь. Цікаво, що скаже мама, коли я напишу їй про те, що роблять її донечки, замість у кіно зніматися.
— Нічого не скаже. Бо її взагалі немає.
— Значить, хтось у Серн-Аббасі листується від імени вашої матері та інших осіб.
— Я ні разу не бувала в Дорсеті. І моє справжнє прізвище не Гоумз. І звуть мене не Джун.
— Звичайно-звичайно. Знов за рибу гроші. Роза і Лілі?
— Так. Ось тільки мене кличуть Розі.
— Нісенітниця.
Джун уважно придивилася до мене й опустила очі.
— Не можу процитувати дослівно нашої буцімто мами, але в листі було менш-більш таке: «Шановний пане Ерфе, я передала вашого листа панові Вельямі, директорові початкової школи». А далі щось про те, що всім уже набридло листуватися з французькими й американськими приятелями. І про те, що дочки не часто їй пишуть. Так чи ні?
Еге, вже не моє зверху. Як не раз бувало, твердий ґрунт під ногами миттю обернувся сипучим піском-плавуном.
— Бачте, — пояснила вона, — є така штука, яку звуть універсальним штемпелем. Написали тут листа, наклеїли англійську марку на конверт — і… — Джун зробила рух, яким штемпелюють конверти. — Тепер ви мені вірите?
Я гарячково метався від думки до думки. Якщо вони розпечатували листи від мене…
— А листи до мене ви теж читали?
— Вибачайте, але читали.
— Отже, знаєте про…
— Про що?
— Про мою австралійську симпатію.
Вона повела плечима. Аякже, знаємо. Однак я інтуїтивно відчув, що це не так, і скоренько поставив пастку.
— То розкажіть, будь ласка.
— Про що?
— Про те, що з нею сталося.
— У вас був роман.
— А потім? — Джун зробила той самий жест. — Ви ж переглядали всю мою пошту. Не можете не знати, що було далі.
— Знаємо.
— Тоді вам також відомо, що під час канікул я таки зустрівся з нею в Афінах. Правда ж?
Попалася. Не втямила, на чому я блефую. Побарившись, вона відповіла на мою усмішку, але нічого не сказала. Так, листа від її матері я залишив на письмовому столі. Деметріадес чи хтось інший міг увійти в кімнату й прочитати. Але лист від Енн Тейлор надійно сховано — в замкненій валізі.
— Ми справді все про вас знаємо, Ніколасе.
— Доведіть. То я зустрічався з нею в Афінах чи ні?
— Самі знаєте, що ні.
Джун і не зогледілася, як я вліпив їй ляпаса. Не сильного — такого, щоб тільки трохи заболіло. Вона оторопіла. Помалу звела руку й притулила до щоки.
— Навіщо ви це зробили?
— Ви ще не так заробите, матері вашій ковінька, якщо зараз же не признаєтеся. Чи всю мою кореспонденцію ви переглянули?
Не відриваючи долоні від щоки, Джун повагалася й призналася.