Жулі ніжно впилася нігтями в мою кисть.
— Поб’юся об заклад, що ти таки пішов з нею до ліжка.
— А якби так, то ти сердилася б на мене?
Я відчув, що вона покрутила головою.
— Ні. Я на таке заслужила. І зрозуміла б. — Піднесла мою руку до губ, поцілувала. — Хочу, щоб ти сказав правду.
— Чому це тебе так цікавить?
— Бо я тебе майже не знаю.
Я глибоко зітхнув.
— Мабуть, таки треба було переспати з нею. Тоді, може, досі була б жива та здорова.
На мить запала тиша. Жулі цьомкнула мене в щоку.
— Я тільки хочу з’ясувати, з ким маю провести ніч: з грубошкірим негідником чи з вразливим та ураженим ангелом.
— Є тільки один спосіб це з’ясувати.
— Так гадаєш?
Після перебіжного поцілунку вона вислизнула з моїх рук і кудись відійшла. В кімнаті хоч око виколи, я не бачив, куди саме. Та ось шпарини у віконницях сяйнули від блискавиці. Миттєвий зблиск вихопив із пітьми Жулі, що стояла біля касоне й стягувала сорочку через голову. Зашаруділо — Жулі наосліп добиралася до мене. Ударив грім, шелеснув її короткий судомний вдих. Повівши рукою, я натрапив на Жулі й посадив її, оголену, собі на коліна.
Наші вуста зустрілись, і мої пальці вирушили в подорож дівочим тілом. Пружні груди, гладкий живіт, клинок волосся, стегна… Ех, мені б та десять рук, щоб нарешті вона піддалася й віддалася — покірлива, тільки моя… Вивільнившись, Жулі встала, постояла трішки, а тоді всілася на мене верхи й стала розстібати ґудзики сорочки. У спалаху блискавиці висвітилось обличчя — поважне й зосереджене, як у дівчинки, що роздягає ляльку. Впоравшись з ґудзиками, вона стягла з мене сорочку разом із піджаком і впустила на підлогу. Тоді сплела замком руки за моєю шиєю, як тоді, в нічній воді Муци, й відкинулася назад.
— На світі нема нікого й нічого гарнішого від тебе, — шепнув я.
— Ти ж не бачиш мене.
— Зате відчуваю.
Подавшись уперед, я поцілував груди, тоді пригорнув її й відшукав уста. Жулі дивовижно пахла мускусом, трішки апельсином і первоцвітом. Цей аромат відтінював чуттєвість і водночас недосвідченість дівчини, дедалі більше прагнення віддатися пристрасті й переродитися в таку, яку я жадаю, — трепетну, палку, аж ніяк не грайливу. Обірвавши поцілунок, вона знеможено шепнула:
— Відчинімо віконниці. Люблю запах дощу.
Жулі рушила відчиняти. Я похапцем скинув решту вбрання й кинувся на дівчину, коли вона відверталася від вікна. Розвернувши її лицем надвір, обняв ззаду, й ми завмерли, вдивляючись крізь зливу, що за три фути від нас постала темною прохолодною стіною. Світло згасло не тільки в нас, а й у всьому селі. Мабуть, на центральному щиті перегоріли запобіжники. Блискавка розтяла небо навпіл, і на мить кошмарне блідо-фіолетове світло залило юрму стін та дахів, гладь Егейського моря. Грім припізнився, осердя бурі відійшло в далину.
Спершись на мене, Жулі підставила груди на волю ночі й моїх невгамовних рук. Погладивши плаский живіт, вони куйовдили волосся на лоні. Повернувши голову до мене, Жулі поставила ногу на сидіння стільця, аби було зручніше пестити. Взяла мене за руку, підвела її до своїх грудей і знерухоміла в очікуванні збудження. Немовби її справжніми коханцями були заливний дощ і чорнющий морок, а мені належало виконати попередні пестощі, подібні до тих, якими обдарувала мене Жулі під час купання біля Муци. Дощові бризки, відбиваючись від підвіконня, зрошували мою руку та її живіт, але на те дівчина не зважала.
— Вийти б нам надвір, — тихо сказав я.
Жулі висловила згоду швидким поцілунком, але зразу ж накрила долонями мої руки й притримала їх там, де були. Поки що вона воліла неквапно впадати в гріх, помалу підлягати спокусі… Досі блідо блимтів небосхил. Тепер він належав до далеких засвітів. Справжній світ замкнувся на мені й її тілі… На теплих випуклостях під спиною, на шовковистих грудях із випнутими пипками, на дарованому, відкритому для пестощів лоні. Подібну картину я уявляв на самому початку, ще за часів Лілі Монтґомері: умліваючи, делікатна, ефемерна істота підлягає тваринній частині свого єства. У цього ще не зовсім зрілого створіння під оболонкою чарівливости й бездоганних манер криється невинне розтління маленької дівчинки, що бавиться в тата й маму з хлопчиками-ровесниками.
Зненацька вона вхопила мене за руки й силоміць притисла їх до свого живота — затримала під арештом.
— У чому річ?
— Ти розпусняк.
— Ото сказонула!
Обернувшись, Жулі сховала обличчя на моїх грудях.