ЧОРНОМАЗИЙ ОГИР І БІЛА ЖІНКА
Лілі в чорній білизні стоїть під стіною, простягнувши руки. Оголившись до пояса, Джо опускається перед нею на коліна й пускає руки по корсеті до грудей. Вона притискає до живота коханцеву голову.
ЗАРАДИ НЬОГО ВОНА ВІДРЕКЛАСЯ ВІД ЧУДОВОГО ЧОЛОВІКА, ЧАРІВНИХ ДІТОК,
ВІРНИХ ДРУЗІВ, МИЛИХ РОДИЧІВ, ВІД ВІРИ В БОГА — ВІД УСЬОГО
П’ятисекундна інтерлюдія, присвячена фетишизму. Джо лежить на підлозі. Великим планом — гола нога в чорній туфельці з гострим закаблуком, що спирається на його живіт. Джо пестить туфлю. Еге, тут щось нечисте. Це ж може бути нога зовсім іншої білої жінки, а руки та живіт — зовсім іншого негра.
ПРИСТРАСТЬ РОЗПАЛЮЄТЬСЯ
Загальний план. Леді притисла Чорного Бика до стіни й цілує. Його рука повзе по її плечах і розстібує корсета. Довгу голу спину охоплюють чорні ручища. Камера наближається й сіпано опускається. У кадрі чорна кисть дає натяк про дальші дії. Очевидно, Джо вже зовсім голий. Цього не побачиш за білим жіночим тілом. Видно обличчя темношкірого чоловіка, але якість плівки така, що це може бути й не Джо. За всю сцену ні разу не показано обличчя його партнерки.
БЕЗСОРОМНІСТЬ
До мого несмаку домішалася підозра. Серія коротких епізодів. Білі груди, чорні стегна, гола парочка в ліжку. Але сфільмовано з такої віддалі, що не розбереш, хто є хто. Світле волосся жінки начебто світліше, ніж мало б бути. Надто вже воно блискуче, скидається на перуку.
Поки триває розгнуздана оргія, порядні люди живуть собі помаленьку.
Широкий план вулиці в якомусь місті. Мабуть, американському. На хідниках повно люду, година пік. Очевидно, цей фраґмент запозичено з іншого, професійно знятого фільму, бо якість плівки значно краща. Порівняно з ним наступні порнографічні сценки ще дужче відгонять нафталіном і клаустрофобією.
НЕПРИСТОЙНІ ПЕСТОЩІ
Невідь-чия біла рука погладжує невідь-чий чорний фалос — цілком звичні любовні ігри. Вся непристойність полягає в тому, що ці партнери дозволили себе фільмувати. У кадрі правий зап’ясток дами — той, що у Лілі без шраму. Пальці рухаються, як у флейтистки, та тільки — поб’юся об заклад — це не Лілі отак витинає.
СПОКУШЕННЯ
Почалася ще відвертіша порнографія. Камера з низького ракурсу знімає голу даму в постелі. Обличчя, як і досі, не видно, голова відвернута. Така поза зображає прагнення прийняти негра. Його розпливчаста спина дуже близько до кінокамери.
А ТИМ ЧАСОМ…
Раптово змінився сюжет. Інша якість. Наступні кадри, дуже шарпані, знято іншим апаратом і в іншому інтер’єрі. Парочка в переповненому ресторані. Мене пронизав гострий біль, обпекла гірка лють. Це ж ми з Алісон у Піреї того самого вечора, коли вона прилетіла. Ось Алісон спускається крутою сільською вуличкою, я йду за крок-два ззаду. Ми втомлені. Хоча здалеку не видно виразів на обличчях, та вже сама відстань між нами, сама хода свідчить про наше нещастя. Еге ж, це повернення до Арахови. Мабуть, оператор засів у якійсь хатці й знімав нас з-за прочиненої віконниці, бо ж видно, що край кадру затемнений перекладиною. На гадку сплив той затемнений ролик із полковником Віммелем. Он воно що. За нами йшли назирці, спостерігали й фільмували. На голих схилах Парнасу таке навряд чи вдалося б, але в гущі дерев… Я згадав озерце, дотик променів до моїх голих плечей і Алісон, що лежала під мною. Було б жахливим блюзнірством відкрити ці миті на огляд чужих очей.
Я почувався роздягненим догола й оббілованим. Вони знали — все і завжди.
Знову порожні кадри. З’явився напис.
ЗЛЯГАННЯ
І тут на екрані замиготіли якісь числа, заблимтіли сліпучо-білі риски. Ролик закінчився. Дрібненько заклацав проектор, пускаючи сніп нічим не затемненого світла. Хтось забіг до кімнати й вимкнув апарата. Я погордливо пирхнув. Передчував, що в них тонка кишка сфільмувати вкрай відверту порнографію. Тим часом Адам — я розпізнав його у слабкому промінні, що падало з дверного прорізу — підійшов до екрана й поставив його під стіною. Я знову на самоті. Добру хвилину панував непроглядний морок. А тоді завіса освітилася з того боку. Хтось розсунув її половинки, тягнучи за шнурки, як перед виставою десь у провінційній парафії. Половинки зупинилися, відкривши дві третини сцени. Цього було аж забагато для того, щоб не кортіло порівнювати це видовище з парафіяльною виставою. Підвішена до стелі лампа з непроникним абажуром кидала конус м’якого інтимного світла на невисоку кушетку, застелену великою золотисто-брунатною накидкою — либонь, персидським килимом. На ній розляглася Лілі — в чому мама родила. Здалеку я не міг побачити шрам, але й так був певен, що це вона: у сестри темніша засмага. Спираючись на стос темно-золотавих, бурштинових, рожевих і буро-зелених подушок, складений біля позолоченого різьбленого узголів’я, вона лежала в позі «Оголеної махи» пензля Франсіско Ґойї. Руки закинуті за голову — наготу виставлено на пожертву. Не на показ задля продажу, не напоказ — тільки на офіру складено цю божественну прадавню річ. Оголена пахва — така сама зваблива, як пах. Сердолікові пипки — криваво-червоні на медовій шкірі, неначе тільки їх м’яли й кусали або ж м’ятимуть і кусатимуть. Плавні вигини западин і округлостей, стегна, щиколотки, босі ніжки. Застиглі незворушні очі погордливо й байдуже вдивляються в пітьму навколо мене, підвішеного на дибі.