Я розважав над ситуацією. Припущення, що поява Бріґґза ніяк не пов’язана з моїм телефонним дзвінком до Мач-Гадема, видавалося таким абсурдним, що напрошувався висновок про наївність цього американця. З другого боку, пані де Сейтас могла сприйняти цей дзвінок як ознаку того, що я змінив гнів на милість. Отож вирішила, що пора перевірити, чи так воно насправді. Бріґґз сказав про телеграму — ось ще одне свідчення про те, що він таки безневинний. Як мені раніше сказали, «об’єкта» вибирають випадково. Але тепер через якусь причину — цілком можливо, пов’язану з подіями цього літа, Кончіс вирішив сам вибрати наступного піддослідного кролика. Розглядаючи простодушного безневинного Бріґґза, я пройнявся дрібкою злорадства, яке, мабуть, почував Мітфорд, дивлячись на мене. Нині ж до такого почуття домішалася втіха європейця: невдовзі самовпевнену Америку-вискочку пошиють у дурні. Крім того, я щиро бажав цьому молодикові (про те я нізащо не признався б ні Кончісові, ні Лілі де Сейтас) сповна пережити свою пригоду. Я не хотів зіпсувати її.
Якщо Бріґґз справді ні при чому, то Кончіс і його приспішники ризикують. Я ж можу геть усе розказати цьому молодикові. Втім, вони певні того, що я знаю ціну такої відвертої оповіді. Це признання означало б, що я так нічого й не засвоїв, а отже, й не заслуговую на якісь поблажки. Вони поставили на кін мій вибір. Я розриваюся між спокусою помститися й принукою захоплюватися. Знову стою з нагайкою в руці й знову не здатен ударити.
Бріґґз вийняв блокнот із портфеля.
— Чи можна вам поставити кілька питань? Я приготував цілий список.
Що це — ще один збіг обставин? Він повівся так само, як я в Динсфорд-гаусі кілька днів тому. Відкрито й щиро усміхається. Я відповів тим же.
— Вперед!
До смутку докладним виявився цей американець. Педагогічні методи, підручники, клімат, одяг, харчування, конче потрібні там ліки, можливість займатися спортом, обсяг бібліотеки, пам’ятки історії й культури, коротка характеристика майбутніх колег — він хотів знати все до решти про Фраксос. Кінець кінцем допитливець відклав олівця та блокнота з обширними нотатками й узявся до пива, яким я його пригостив.
— Дуже й дуже вам дякую. Чудово. Ми нічого не оминули увагою.
— Не згадали тільки, що там треба ще навчитися жити.
Він кивнув.
— Пан Кончіс застеріг мене.
— По-грецькому говорите?
— Поганенько. По-латині трохи краще.
— Нічого, наловчитесь.
— Я вже беру уроки.
— Там доведеться обходитися без жінок.
— Прикра обставина, — відповів Бріґґз. — Але я заручений, так що мене це мало хвилює.
Він видобув із портмоне фото чорнявки з силуваною усмішкою невеликих уст. Уже проглядають риси кошмарної личини, яку носить розбещена богиня на ім’я Амбіція.
— На вигляд англійка, — сказав я, повертаючи світлину.
— Так і є. Точніше, валлійка. Тепер вона тут, учиться на актрису.
— Он як.
— Сподіваюся, наступного літа вона зможе вибратися на Фраксос. Якщо мене до того часу не потурять.
— А ви про це говорили з паном Кончісом?
— Так. Він люб’язно й доволі несподівано запропонував, щоб вона поселилася в його будинку.
— Цікаво, в котрому. Він має їх два.
— Здається, в сільському, — всміхнувся він. — Правда, попередив, що мені доведеться за це віддячитися.
— Як саме?
— Хоче, щоб я допоміг йому… ну, в цьому…
Бріґґз повів рукою. Мовляв, ви самі знаєте.
— В чому?
— А ви хіба не… — З виразу мого обличчя він зрозумів, що я таки «не». — Тоді, мабуть…
— Господи! Кому-кому, а мені можна сказати.
Повагавшись, він усміхнувся.
— Це тільки з огляду на пана Кончіса. Він хоче тримати цю справу в секреті. Я гадав, що ви знаєте… правда, ви з ним рідко бачилися… що чули про цінну знахідку на його садибі.
— Яку знахідку?
— Ви ж, напевно, бачили його віллу? Вона на тому боці острова.
— Бачив.
— Цього літа там від скелі відкололася брила й оголився фундамент палацу. Пан Кончіс вважає, що це пам’ятка мікенської епохи.
— Цього не вдасться втримати під секретом.
— Звісно, ні. Але він хоче, щоб хоч якийсь час про цю пам’ятку ніхто не знав. Наразі замаскував її землею. Навесні почнуться розкопки. Не бажано, щоб там вештали всі, кому не ліньки.
— Слушно.
— Отож сподіваюся, що не нудьгуватиму.
Я уявив Лілі в ролі кносської богині-змії, Електри, Клітемнестри і, нарешті, талановитого молодого археолога — доктора Ванесси Максвелл.