— Я пішла додому.
Нема ради, Лілі не скидає головної маски. Я обмацав оком її насторожене обличчя й потягнувся за сигаретами. Спостерігаючи, як я чиркаю сірником і затягаюся димом, вона раптом наставила долоню. Взявши від мене сигарету, характерно, як на курця-початківця, випнула губи, вдихнула трохи диму, з наступною затяжкою більше — і закашлялась. Увіткнувши голову поміж коліна й простягнувши руку, щоб я забрав сигарету, Лілі зайшлася кашлем. Тонка шия, вутлі плечі нагадали мені про вчорашню голу німфу — теж тендітну, з невеликими грудьми й таку саму на зріст.
— Де ви навчалися? — спитав я.
— Я?
— В якому театральному училищі? В Королівській академії?
Лілі змовчала. Я спробував заатакувати з іншого флангу.
— Ви стараєтеся, причому вельми успішно, закрутити мені голову. Навіщо?
Цього разу вона не стала прикидатися ображеною. Бажані зміни її поведінки було найвиразніше видно по збоях, коли Лілі випадала з ролі. Дівчина звела голову, трохи повернула її від мене, сперлася на руку й знову затулилася маскою, як чадрою.
— Я Астарта, мати таїн.
По-пікантному звабливі сіро-фіалкові очі широко розплющилися, я криво усміхнувся. Треба дати зрозуміти, що мені вже вухами ллються її імпровізації.
— На жаль, я безбожник.
Лілі відклала маску.
— То я навчу вас вірити.
— Чόму? Містифікації?
— І містифікації теж.
Від моря долинуло торохтіння моторки. Лілі теж його почула, але не дала по собі пізнати.
— Я б хотів зустрітися з вами десь поза межами Бурані.
Вона глянула на дерева, що росли на південному схилі. В її голосі зазвучали значно ближчі до сучасности нотки.
— Може б, так у наступні вихідні?
Я відразу здогадався, що Лілі вже дізналася про Алісон. Гаразд, я також вдаватиму, що нічого не знаю й не відаю.
— Чому б і ні?
— Моріс ніколи не дозволить чогось такого.
— Ви вже виросли з того віку, коли питають дозволу.
— А я гадала, що вам треба поїхати до Афін.
Я трохи забарився з реплікою.
— Мені не дуже до вподоби одна властивість ваших ґротескних забав.
Лілі, як і я, спиралася на лікоть, відвернувшись від мене. Нарешті обізвалася — тихим голосом.
— Не тільки вам.
Я пожвавився. Крига таки скресає. Сів, щоб подивитися на Лілі хоча б у профіль. Вираз замкнутости, знеохоти. Цього разу, здається, не награний.
— Отже, ви визнаєте, що все це комедія?
— Почасти.
— Якщо й вам не до вподоби ця комедія, то найпростіший спосіб зарадити — це пояснити мені, про що в ній ідеться. Чому тут винюхують про моє особисте життя.
Дівчина похитала головою.
— Не винюхують. Моріс попросту обмовився. Тільки й того.
— Не поїду до Афін. Між нами все скінчилося. — Лілі мовчала. — Це одна з причин того, що я сюди приїхав. До Греції. Щоб вибратися з тої плутанини.
— Вона австралійка, — пояснив я. — Стюардеса.
— І ви вже не…
— Що — «не»?
— Не кохаєте її?
— Наші стосунки не назвеш коханням.
Вона знову промовчала. Підібравши з землі шишку, крутила й розглядала її, ніби збентежена почутим. Відчувалося, що ця зніяковілість непідробна й не передбачена сценарієм. Як і недовіра моїм словам.
— А що вам наговорив старий? — спитав я.
— Що вона хоче з вами побачитися. Ото й усе.
— Тепер ми тільки приятелюємо. Обоє усвідомлювали, що наш зв’язок не довго протриває. Час від часу обмінюємося листами. Ви ж знаєте австралійців, — докинув я. Лілі покрутила головою. — Ці люди відстали в розвитку культури. Не знають, хто вони й куди належать. З одного боку, ця дівчина доволі… неотесана. Недолюблює британців. З другого боку… мабуть, передусім я почував… мені було жаль її.
— Ви жили… як чоловік з жінкою?
— Якщо волієте вжити цей неоковирний вираз… Так. Кілька тижнів. — Лілі поважно кивнула, ніби дякуючи за інтимне признання. — Кортить мені дізнатися, чому вас так цікавить ця справа.
Вона схилила голову набік — так визнають незмогу відповісти на поставлене питання. Цей простий жест був природніший і красномовніший, ніж усілякі слова. Ні, Лілі не знає, чому її так цікавить ця справа. Я повів далі:
— На Фраксосі мені було не з медом. Аж до часу, коли я почав сюди навідуватися. Я був… самотній. Звичайно ж, не кохав… тої дівчини. Просто вона була одна-єдина. І не більш.
— А може, ви їй також видавались одним-єдиним.
Насмішила. Я пирхнув.
— У неї десятки мужчин. Слово чести. А після мого від’їзду вона лигалася щонайменше з трьома.