— Нас заманили сюди під неправдивим приводом. Кілька тижнів тому. Ціле диво, що ми й досі тут.
На думку спали Левер’є і Мітфорд. Я завагався. Ні, поки що триматиму при собі цей козир.
— А перед тим ви тут не бували?
Прудкий здивований погляд. Буцімто щирий.
— Чому це ви…
— Це я так собі спитав.
— Але чому ви питаєте?
— Бо мені здається, що торік тут діялося щось подібне.
Жулі підозріливо видивилася на мене.
— Вам напліткували…
— Та ні, — усміхнувся я. — Це тільки домисли. Здогадки. А що це за неправдивий привід?
Розмовляти з нею — це все одно, що підхльостувати батіжком норовистого мула. Чарівлива худобинка, але харапудиться на кожному кроці. Ось вона вперлася оком у землю, добираючи слова.
— Я хотіла сказати, що, попри все, ми тут залишаємося з доброї волі. Хай навіть не дуже-то тямимо, в чому суть… усього, що тут діється, однак ми вдячні Кончісу… Власне, довіряємося йому…
Дівчина змовкла, я розтулив був рота, але зразу ж стулив під благальним поглядом.
— Дозвольте мені договорити, — повела вона далі й на мить затулила долонями щоки. — Так важко пояснити… Ми обидві почуваємося багато чим зобов’язані Кончісові. Заковика в тому, що відповісти на всі питання, які, бачу, вам не терпиться поставити… це майже те саме, що розповісти сюжет детективного фільму за кілька хвилин перед кіносеансом.
— Принаймні можете пояснити, як ви стали героїнею фільму.
— Не можу. Це теж частина сюжету.
Знову вислизла й ухилилася. У верховітті мигдального дерева гудів величезний бронзовий хрущ. Внизу на осонні стояв скам’янілий еллінський бог і, як звик від правіку, орудував вітром та морем. Я придивлявся до затіненого дівочого обличчя — пониклого й трохи присмирілого.
— Вам… гм… за це платять?
— Так, але… — затнулася Жулі.
— Але що?
— Не в тому річ. Не про гроші йдеться.
— Якусь хвилину тому в мене було враження, що вам не дуже до вподоби Кончісові накази.
— Бо годі добрати, скільки правди в його словах. Не думайте, що ми набагато більше знаємо, ніж ви. Про свої наміри Кончіс сказав нам більше, ніж вам. Цілком можливо, що брехав, — стенула плечима Жулі. — У цьому лабіринті ми випередили вас на кілька кроків. Але це не означає, що нам ближче до середини.
— А в Англії ви грали на сцені? — трохи помовчавши, спитав я.
— Так. Не професійно.
— В університеті?
Жулі криво посміхнулася й повела про своє.
— Є ще одна річ. У певний спосіб Кончіс може почути кожне наше слово. Не скажу, як саме. Гадаю, вже до півночі ви збагнете. — Не давши мені зіронізувати, вона швидко докинула: — Воно не має нічого спільного з телепатією. Це попросту ширма. Метафора.
— Що ж воно таке?
— Якщо я стану пояснювати, то… все зіпсую. Одне тільки скажу. Це неповторне відчуття. Не з цього світу. Розумійте буквально.
— Ви його вже зазнали?
— Так. Це одна з причин, чому ми з Джун вирішили, що йому можна довіряти. Таке не може бути витвором лихого умислу.
— Я й досі не втямлю, як він може чути наші розмови.
Жулі споглядала на порожні морські простори.
— Я не пояснюю вам ще й тому, що побоююсь, аби він не почув моїх слів та з ваших уст.
— Господи, я ж уже пообіцяв, що ані не гадаю вас видати.
Зиркнувши на мене, дівчина знову втупилася в море. Знизила голос.
— Ми не певні, що ви той, за кого себе подаєте… Той, за кого вас подає Моріс.
— Але ж це нісенітниця!
— Я тільки хотіла сказати, що не тільки ви не знаєте, у що можна повірити. Може, ви щось від нас приховуєте. Хоча на такого й не скидаєтеся.
— Вам досить перейти через острів. До школи. Ось там і розпитайте першого-ліпшого про мене… А як щодо решти учасників спектаклю? — спитав я.
— Вони не англійці. Моріс держить їх у кулаці. Зрештою, цих людей ми рідко бачимо. Вони тут не засиджуються.
— То ви підозріваєте, що мене найняли, аби водити вас за ніс?
— Можлива річ.
— Ісусе Христе. — Я подивився Жулі у вічі. Старався переконати, що ця підозра сміховинна, але моя візаві вперто її вчепилася. — Облиште. Ніякий актор не подужає переконливо зіграти такого дурисвіта.
Мої слова викликали подобу усмішки.
— Я це відчула.
— А ви справді могли б вибратися — я б тоді повів вас до школи.
— Кончіс дуже виразно дав зрозуміти, що таке заборонено.
— Ви ж тільки відплатите йому такою самою монетою.