30. Немає в світі такого буддиста, який би не чув слова Мара і не вживав його при злих обставинах. У священних книгах буддизму пишеться, що в дорозі стрів Будду злий дух (спокусник Мара).
Мара вмовляв Будду, щоб Він відрікся від своїх задумів. І Мара влесливо обіцяв, що зробить Будду «королем над королями». Будда відхилив усі привабливі обіцянки Мари, сказавши такі скитські (санскритські) слова: «Іті Мара».
Слово «іті» вживали скити (гіттіти) в щоденному житті. І в санскриті слово «іті» значить «іди», «йдуть». У санскриті (у «Ведах») слово «мара» значить «мрі» (смерть, епідемія, любовні страждання). І божество любовних страждань має ім'я Мара. З слова «мара» походять слова «Морена», «Марана». «Морена» значить «стомлена», «зморена», «закохана». Той, хто був охоплений божеством любовного страждання Марою, був також званий словом «Марія», що значить «приналежний до Мари».
31. У дорозі Будда вирішив спочити. Він, як вже знаємо, мав за старим оріянським (скитським) звичаєм ознаку воїна-аристократа — чуб на голові, тобто, косу (хохол). І подорожні люди, стрічаючи Його, кланялися Йому, як достойному лицареві (косакові). Жебраки і невільники не мали права мати на голові косу (своєрідну ознаку благородства, духовної волі і ратньої відваги).
Будда вийняв меча (і так, як пишуть книги буддистського катехизису) сам собі відрізав косу. Слуга Чанна, побачивши, що принц Будда утратив чуба і так став подібним на простих звичайних людей, мандруючих жебраків, гірко заплакав.
(Варто тут згадати, що государі Московитії — християнські архиізверги, підступним способом розгромивши храм волі — Запорозьку січ, були видали гістеричний «государственний указ». «Государственний указ» строго забороняв малоросам в Малоросії носити на головах хохли. Хохол на голові юнака — ознака лицарської самостійности, нескоримости Руси (України)).
Слово «хохол», наприклад, латвійці й тепер вимовляють, як «кекулс» в значенні «чуб» та й між монголоїдами, які живуть на північ і на схід від Москви, слово «хохол» значить «чуб» (коса).
Латини, греки не носили хохлів. Я щойно згадував, що носили косу на голові оріянські (гіттітські імператори), і в тому числі й Святослав Завойовник — внук Дажбожий. Володимир (син Святослава), зрадивши віру батька свого, одягнувся в грецькі ризи і почав носити довге волосся, як у грецького афонського монаха. Він (Володимир) був русичем в чужому пір'ї.
32. Будда сказав до свого вірного слуги: «Вірний слуга мій, тепер ти вертайся до мого палацу. І коня бери мого. Я сам ітиму в світ. У мене мета — хочу вивчити правду життя. Я більше не є твоїм принцом. Я не хочу бути володарем народу. Я хочу бути таким, як мої найбідніші земляки, щоб зрозуміти їхнє життя і показати їм правильний шлях спасіння, щастя, справедливости».
Слуга Чанна повернувся до палацу. Вірний кінь Кантака, зажурившись за своїм добрим господарем, відмовився їсти. І помер.
33. Будда, ідучи пішки по довгих і курних шляхах, стрів виснаженого жебрака, який був одягнений у старе порване вбрання. «Хочеш, обміняємося одягом?» — сказав Будда.
Будда віддав жебракові одяг принца, а сам одягнувся в одяг жебрака. Одяг жебрака був жовтого кольору: в ті часи був устійнений закон, що люди бездомні, забуті світом сироти, тобто люди найнижчої касти, носять одяг жовтого кольору.
Ідучи від грама до грама, Будда казав: «Так, як річки єднаються в морі, так бідні й багаті повинні єднатися в морі житейському. І повинні любити один одного, винуватцям своїм прощати. Усе, що живе, жити хоче, і людині не вільно в жодних живих істот життя відбирати».
34. Будда в дорозі стрів п'ять жебраків. І від них Він довідався, що від вдосконалення тіла вдосконалюється душа. Голод — тілесне вдосконалення. Будда сказав: «Коли при допомозі голоду можна пізнати мудрість життя, я вибираю цей шлях і йду з вами».
І Будда в джунглях Урувели з жебраками голодом умертвляв своє тіло. Він так довго й чесно голодував, що вже не мав сил ходити. Є в буддистських святинях статуя «Голодуючий Будда». Будда подібний був на скелета, обтягненого шкірою.
Переставши голодувати, Будда сказав, що не треба шукати правди життя в свідомому чи несвідомому чернечому тілесному самобичуванні, а в житті праведному. Святі ченці (жебраки), почувши таку «єресь», відсахнулися від Будди і пішли геть.