35. Будда сів в тіні могутнього старого дерева, щоб іти у царство глибоких помислів. І знову Мара (Сатана) підійшов до Нього. І сказав Йому, щоб Він віддав йому своє місце. Будда відмовився.
Мара, бачачи голодом стомленого Будду, почав погрожувати, що кине каміння і знищить Його страшними видіннями. Будда відповів, що Його місце є Його місцем. І Мара не може це місце зайняти тому, що він (Мара) не має наміру жертвувати своє життя для спасіння людей.
Мара покликав свідків своїх, щоб доказати, що він (Мара) має великі заслуги. І сказав Мара: «Ти ж свідків не маєш?! Ти сам. Кого можеш поставити у свідки?» Будда відповів Марі: «Мати-Земля — свідок мій». І, кажучи слова ці, Будда за старим українським звичаєм торкнувся рукою до матері-Землі, потім руку поклав на серце.
36. У літописах ми читаємо, що Святослав Завойовник (Завойовник Слави і Волі), коли присягався на віру батьків своїх, то рукою торкався землі і казав: «Мати-Земля є моїм свідком». Земля — святеє святих, бо в Ній спочивають кості Предків. І вважалося, що найтяжче заклинання є те, в якому чуються слова «Щоб тебе мати-Земля не прийняла».
І буддисти (жителі Бурми, Цейлону, Тібету, Бутану) обожнюють обряди Буддиного оріянського роду. Знають, що Будда, присягаючись, пучками руки своєї торкався до Землі. І, звеличуючи обряд Святослава Завойовника, я відродив між рідновірами складання присяги, торкаючись рукою до матері-Землі рідної. Українці-чужовіри, відійшовши від віри батьків своїх, прийняли обряди греко-латино-юдейські. І вони клянуться, рукою доторкаючись до греко-латино-юдейських портретів (ікон).
37. А. В. Вільямс у книзі «Історія Індії», виданій в Лондоні в 1906 році, пише, що «Будда був спокушений Марою, духовним дияволом». Не випадково й до «Євангелій» потрапило оповідання, що Сатана (духовний диявол) спокушував Ісуса. Біблійні словники пояснюють, що гебрейське слово «сатана» значить «ворог», «противник».
Ісус, будучи жидом, відповів Сатані, що покликається на «Отця Небесного». У звичаях семітів не було понять, що Земля-мати свята, жили вони на спалених сонцем пустинях, які їм постійно віщували нещастя, і вірили вони, що тільки на вершині гори Синай є святість і — в «Отця Небесного».
38. Будда в одязі жебрака, змучений довгою дорогою, прибув до міста Магадги. І почав Він на вулицях вести розмову з людьми звичайними. І слухали вони Його та своїм звичайним розумом не могли Його ні високо оцінити, ні ясно зрозуміти. І підійшов Бімбасара — цар Магадги.
Бімбасара був людиною талановитою, тактовною, з нахилом до філософського мислення. (Варто сказати, що хоч ім'я Бімбасара для нас, українців, сьогодні звучить як чуже, воно було рідним ім'ям на устах далеких Предків наших. Ім'я «Бімбасара», як говорить санскрит, складене з слів «бімба», що значить «булька», «бульба», «куля», і «сара», що значить «озорення», «осонячнення»).
39. Цар Бімбасара звернув увагу, що прибулий жебрак середніх років говорить вишуканою мовою, у словах відчувається почуття гідности, душевної краси. І має жебрак високоякісну будову речення, глибокі й свіжі мислі. Звичайні щирі й милі люди були неспроможні цих якостей в жебракові побачити. Та цар Бімбасара — мудрець Магадги зразу в жебракові відчув велику людину. І сказав: «Твої слова мудрі. Іди до мого палацу і ставай моїм головним радником».
У буддистських письменах зазначено, що цар Бімбасара мав чарівну чотирнадцятилітню донечку і, високо оцінюючи мудрість жебрака, хотів, щоб він став його зятем. Жило в ті часи поширене повір'я, що тільки з добірного насіння, посіяного в добру землю, виростають високоякісні плоди. І цар Бімбасара вважав, як батько, який свою донечку обожує, що його донечка повинна зачати нову людину, отримавши насіння з благородного древа.
40. І в наші часи ці погляди наука (маю на увазі генетику) визнала правильними, але застосовує їх тільки під час плекання расових псів, овець, коней, корів. Щоб не оправдувалася теорія дарвінізму, партійно-політична соціологія, цензуруючи генеалогію, осуджує плекання кращої людини чи кращої родини. Усі люди рівні й однакові (пігмей повинен одружуватися з голівудською зіркою чи з донькою англійського лорда) — говорять пропагандисти інтернаціонального (християнсько-кремлівського) синедріону, та самі про своїх дітей думають так, як цар-філософ Бімбасара.
41. Будда відповів Бімбасарі: «Коли б я був ласий на багатство, я був би царем у царстві Ґанґесу. Та я не шукаю речей, за які я міг би придбати становище чи тілесну розкіш. Я шукаю правдивого знання життя».
Цар Бімбасара зачудований відповіддю, сказав: «Пообіцяй мені, що коли ти знайдеш правдиве знання життя, то прийдеш до мене й навчиш мене». І Будда пообіцяв.