Мовляв, як можна вважати Будду Божеством чи Найвищою Святістю, коли брагмани вважають Будду безбожником?
Треба пригадати Штернберµові, що рабіни (фарисеї і садукеї) звали Ісуса безбожником, розпусником і бунтарем. І безбожник Ісус став Богом? Як?
Усі ж бо знаємо, що в 325 році в селищі Нікея з'їхалися архиєреї (на Нікейський собор) і під час дискусій голосуванням (та наказом імператора Константина) вибрали Ісуса на Бога; очевидно, частина архиєреїв, очолених єреєм Аріусом, на цьому ж таки Нікейському соборі створили опозицію, зазначуючи, що вони не можуть погодитися з думкою, що батько (Бог-Отець) і син (Бог-Син) є однолітками.
75. Наука Конфуція — наука достойної китайської етики (моралі). Наука про правила життя об'єдналася з культом предків і стала великою релігією. Конфуціонізм — національна релігія Китайського народу.
Релігія — поняття відносне. Одні релігійне звуть нерелігійним, світським, другі — нерелігійне, світське звуть релігійним. Той, хто прагне робити чітку межу між релігійним і нерелігійним, має обмежені знання історії релігій світу. Той, хто каже, що тільки в його релігії є втілена правдива релігійність, демонструє односторонність мислення.
76. Епоха, в якій жив Будда, була опанована поглядом (особливо в північній Індії, де переважно жили оріяни), що життя людини — шлях страждання, поразок, хвороб, невдач, зрад, терпінь, зневірень.
Оріяни, прибувши з бадьорих і ніжних, багатих і радісних степів Оріяни (Праукраїни) на простори Індії, зажурилися. Пекуче сонце, безліч отруйних змій, південні, досі оріянам незнані хвороби, обумовлювали в основі життя поставити питання: коли життя — це вічність, значить існує вічність страждань? Страждання — неприємність. Людина, живучи між людьми, постійно має справу з неприємностями.
77. Ті, що хотіли самі себе відмежувати від неприємностей, ішли в ліси і гори. Жили на самоті, їм хотілося бути з собою. Вони, віддалившись від людей, пороку, обмов, заздростей, нарікань, поразок, пошестей, сварок, входили у світ духовних споглядань. Вони прагнули з'єднатися з світом чистим (небесним), з безсмертністю і красою «світової душі».
«Світова душа», «містична душа», «найвище світло», «найвища святість», «світла досконалість», «вічне небесне життя без болю і зітхань» — уявні чари теософської містики. Містик вважав, що «світова душа», як реальна сила, живе у світах позасвітніх, у «третіх небесах».
78. У індуській філософії «Санк'я-Карике» зазначено, що є Три Види Страждань: тілесне, розумове, духовне.
Будда, маючи на увазі ці Три Види Страждань, не казав, що Він хоче людину визволити від страждань. Він тільки радив, щоб людина сама (а не при допомозі Будди) визволилася від чуттєвих і моральних страждань.
Я, науку Рідної Української Національної Віри проповідуючи, вчу, що людина не може визволитися від страждань ні сама, ні при допомозі інших. Чому? Тому, що страждання — властивість життя людини. Людину мучить страх перед стражданням, людину мучить страждання і людину мучить спогад про страждання.
Чи є спосіб, щоб зменшити тягар страждання? Є. Страждаючи, не думай про страждання, думай про Священність, в ім'я Якої ти готовий жити і вмерти. Є в тебе мета, яку ти ставиш вище свого життя, значить є в тебе вміння в стражданні не страждати.
Якщо є приємне життя, то є й приємна смерть: приємно вмирає той, хто вмирає, щоб жив його народ — щоб славився його рід. Людина — це зернина; зернина, лягаючи в землю, гине, щоб знову себе відродити в новому колоску.
79. Наука Будди про Страждання творить одну з головних основ Буддизму. Вона людяна, мила, але не завжди обґрунтована. Чому?
Будда прагне показати шлях, який звільняє людину від страждання. Хочеш не страждати, загальмуй хотіння — джерело всіх страждань.
Щоб загальмувати хотіння, треба хотіти — хотіти загальмувати хотіння. Там, де хотіння, там страждання. І тому я вважаю, що хотіння треба не гальмувати — хотіння треба ошляхетнювати, хотіння треба добротно цілеспрямовувати.
Хотіння — особливо хотіння благородне — це рушій життєстверджуючого поступу. Там, де немає хотіння, немає людини. На світі не було б життя, коли б заникло несвідоме чи свідоме хотіння жити.
Хотіння жити, хотіння свідомо боротися за життя і за місце для життя, хотіння вмерти, щоб жили потомки — у цих хотіннях проявлені найвищі Закони Життя. У благородних людей благородні хотіння. Хотіння треба виховувати і звеличувати осяянням людської духовної звитяги.