80. Є в Будди мислі такі, яких не можна розумом людським спростувати. Будда каже: «Все, що ми є, це результат того, про що ми думаємо».
Справді так є: українець, маючи чужу віру, думає про справи чужі, і в результаті цього думання він стає чужовіром, він ставить чуже на перше місце життя свого, а рідне — на друге. Не думаючи про Рідну Віру (про рідний шлях свого народу), українець сам себе свідомо чи підсвідомо віддаляє від рідних властивостей свого «я», від почувань духовної незалежности, і так стає духовним рабом, не усвідомлюючи свого рабства.
81. Будда — досконалість. Чому? Він вміє сам себе звільняти від страждань. Він байдужіє — входить у світ повного спокою. Там, де повний спокій, немає хотіння. Немає хотіння — значить немає збуджуючої сили, яка спонукає людину любити, або — ненавидіти.
Людина повинна обминати ненависть!? Ні, я вважаю, що в деяких обставинах ненависть благородніша за любов. Ненависть, народжена любов'ю до народу свого, благородніша за любов до катів народу свого.
Я ненавиджу, бо люблю: я ненавиджу ворогів народу мого, бо люблю народ мій. Любов ворога — отрута, ненависть ворога — честь ворога. Північні вторжники, які вторгалися на землі мого мирного народу, казали: «Да, ми любім малоросов», ця любов — жорстоке знаряддя поневолення.
Християнська любов — гірше ненависти, християни польські і християни москвинські українців мучили християнською любов'ю. Тарас Шевченко, пишучи про християнську любов, достойно гнівається, що «іменем Христа прийшли ксьонзи і запалили наш тихий рай, і розлили широке море сльоз і крови, а сиріт іменем Христовим замордували, розп'яли». Прийшли християни-москалики і «сина закували». Замучили брата браття во Христі!
82. «Життя — це тягар», кажуть Буддисти. Архиєреї християнізму, наслідуючи буддистів, визначили, що життя — це носіння хреста.
Про те, що життя — справа тяжка, знали наші предки більше як п'ять тисяч літ тому. І «Веди» є свідченням цього. Гуцули зуміли ведійські поняття життя зберегти впродовж тисячоліть.
Вітчизною гуцулів є простори сьогоднішньої Мадярщини, мадяри — монгольське плем'я, яке, прикочувавши з Сибіру, осілося на землі Гуцульській, і гуцули примушені були скупчитися на біднішій частиш своєї землі, на території сучасної Гуцулії.
У гуцулів був звичай журитися, коли родиться дитина: народження дитини — початок страждань. Умирає людина, грає безжурна музика. Безжурна музика повідомляє, що прийшов кінець стражданню на ниві житейській і спочилий переселюється у вирай — у Царство Духа Предків, де живуть амріти (невмирущі).
Несумний обряд поховання переконував людину, що смерти немає — є тільки перехід людини з одного стану буття в інший. Людина, померши, знову відроджується в світі неба, у красі квітів, у помислах, навиках і почуваннях потомків своїх, у вічнооновлюючому колі роду свого.
83. Спочатку слово «мрі» або, як ми тепер кажемо, «смерть», було синонімом слів — «мрія», «спокій», «заникнення хотінь».
Є в живої людини (і про це зазначують буддистські діячі) «живий душевний спокій», він не має гніву, ненависти, жаги, нарікань, заздрости. Він — велич благородности. Він -володар великих знань. Він — досконалість. Він іде шляхом, який веде до нірвани.
84. Санскритське слово «нірвана» значить «недіяння», «невіяння». Воно створене з слів «нір» і «ванна», «нір» значить «ні», а «ванна» — «віяння», або, як зазначено у «Рик Ведах», «ваго» чи «вая». У буддизмі є два поняття нірвани.
Ранній буддизм устійнював, що нірвана — стан вічного спокою (невіяння, тиші), погаснення пристрастей, сумнівів, хотінь.
Є повір'я, що нірвана — Царство Високого Світу, де не існують жодні зміни, де немає хвилювання сил, де немає тілесного переоформлення. Вникаючи в суть цієї «другої нірвани», бачу, що вона є там, де відсутнє ніщо в нічому.
85. У буддистів є переконання, що Будда ходив до нірвани. Побувавши в нірвані, Він не раз добровільно від неї відмовлявся, щоб на землі жити для ближніх своїх, щоб світ спасти від гріхів і ненависти. Він в житті досягав всебачення. Він звільнявся від гріхів. Він знав найкоротший шлях до нірвани. Він знав всі перешкоди, які трапляються на шляху до нірвани і вмів їх перемагати.
Ті жиди, які оформлювали релігійний світогляд «Євангелій», слово «нірвана» замінили на «дім небесний»: вони багато Буддиних істин подарили Христові, глаголячи, що «Христос прийшов спасти грішників», «страждати за грішників».
І християнин, наслідуючи Христа, повинен відрікатися від земних благ, заздростей, гніву, пристрастей, хотінь, щоб здобути найкоротший шлях до «королівства небесного», тобто до нірвани.
86. Українці, які при парахвіях навчені з дитячих літ вірити, що юдеєць Ісус є їхнім всюдисущим і єдиним правдивим Богом, вживають в щоденному житті слова «парахвія», «парахвіянин», «парох».
Чужі слова (греко-латинські) «парохе», «паросше», «парісше» «паррохе», «парохія». Слово «парахвія» (від «параікос») значить «чужинецький дім», або — дім чужинців». Слово «парахвіянин», значить «чужинець».
Тертуліян у 200 році в «Апольогії» написав в Римі до магістратських урядників, що християни вважають себе «парахвіянами на землі», тобто, чужинцями.
87. Християни в перші століття вважали себе чужинцями (парахвіянами) на Землі. Парахвіянин зневажливо ставився до всього земного, земне життя — справа чужа для нього. Він жде того часу, коли буде перетранспортований у свій рідний дім (у дім небесний — в царство небесне), в обійми Саваота — Бога Ізраелевого. Ісус — Син Бога Ізраелевого в домі небесному опікується парахвіянами, бо Він добрий і милосердний.
І тому, що Саваот — Господь Бог Ізраелів є також і Господом Богом для парахвіян (християн), які творять велику й могутню секту юдаїзму, померлий християнин так, як і померлий жид, відправляється на лоно предків жидівських (на лоно Авраама).
88. Цар Бімбасара, вдруге стрінувшись з Буддою, сказав: «Якщо я Тебе правильно розумію, Ти навчаєш великих змін у старій вірі — у вірі індусів».
Будда відповів: «Воно так є, як Ти кажеш».
Є в буддизмі важлива особа Рудрака. Рудрака — предтеча. Він людям сповіщав про прихід Спасителя (Будди). Ім'я «Рудрака» походить від санскритського коріня «руд», що має декілька значень: «ректи», «родити», «ридати», «повідомляти».
Юдеям (архітектам ґойського християнізму) і ця важлива особа буддизму заімпонувала і вони її впровадили в євангельські оповідання під іменем Іван Хреститель.
Ім'я «Іоан» створили греки, неправильно вимовивши жидівське ім'я «Ягванан», «Ягванан» значить «Ягвою даний», або «Єговою дарований». Українці спотворене греками жидівське ім'я «Ягванан» (Іоан) вимовляють, як Іван, Івась, Йван, Ваня, Ванька, Ванько.
Є в українців світле прагнення бути народом незалежної духовости, та прагнення ці жорстоко переслідуються єреями чужовір’я. Щоб сяк-так проявити свою окремішність, вони (українці) перетоплюють чужі правди на свій лад та користи з цього мало. Наприклад, ім'я «Іван» в народі звучить тільки, як звук без змісту: адже українські маси не знають (їхній дух поневолений), що в цьому імені приховані творіння жидівської національної самобутности.