На питання буддистів «Що ж ти, Девадатта хочеш»? Девадатта відповідав: «Справедливости хочу, законности. Будда повинен бути совісною, чесною, порядною людиною, а він такою не є. Він одне проповідує, а друге робить. Наприклад, він незаконно присвоїв собі мого голуба, він нечесний».
У юнацькі часи Будда і Девадатта ішли лісом. Девадатта вистрелив у голуба. Будда взяв раненого голуба і, побачивши, що голуб може літати, пустив його, і голуб зник у небесній блакиті.
Девадатта розгнівано сказав: «Не ти, а я підстрелив голуба. Голуб мій, а не твій. Ти не мав права так поводитися з моїм голубом, явну нечесність чиниш».
Будда відповів: «Ні, голуб мій. Ти хотів голуба мати, щоб в нього життя відібрати, а я хотів голуба мати, щоб йому життя врятувати. Голуб належить не тому, хто життя відбирає, а тому, хто життя спасає».
92. Буддисти (найвірніші учні Будди) бачили, що Девадатта наріканням на Будду псує між буддистами добрий настрій і спокій. Апостол Девадатта — зрадник, він таємно пробує убити Будду — таку бо велику лють він в душі має. Опанований люттю Девадатта гине, він всіма забутий.
Дослідники історії християнізму вважають, що апостол-зрадник Девадатта був упроваджений в життєпис Христа і названий апостолом-зрадником Юдою.
Тесть Буддин старався перегородити дорогу Будді, хотів при людях помститися за свою доньку Ясодгару. Будда, щоб повністю своє життя присвятити людям бідним, скривдженим і нещасним, відрікся не тільки від престолу, а й від всіх приємностей родинного життя. Тесть Буддин не був здібний зрозуміти духовної величі Буддиної і вважав його розпусником і дихав на нього почуттями ненависти.
93. Ананда (вірний учень Будди) сказав, що він чув, що Будда промовив: «Людина, опанована люттю, знедолює сама себе. І ця людина своїми наріканнями на мене змучила себе, знесилила. Вона помре». І так сталося, як говорив Будда.
Оріянський в'їзд Будди на білому коні до Капілавасту особливо заімпонував тим юдеям, які оформлювали принадну біографію милостивого Ісуса. Та у семітів — кінь — скотина рідкісна, не властива стилю життя семітського. І тому принц Ісус (з роду царя Давида) в'їзджає до Єрусалиму на ослі. І жителі Єрусалиму пальмовими віттями вітають його, як принца Юдеї. «Світися, новий Єрусалиме». І довідуються, що Ісус не плянує бути земним царем Юдеї.
94. Будда, творячи священне об'єднання буддистів, казав, що до Об'єднання не можуть належати солдати, раби, змовники, нарікайли та особи нестійких переконань.
Особи нестійких переконань небезпечні. Вони, ставши буддистами, завтра можуть обмовляти те, що сьогодні обожнюють. Низьким душам, як відомо, властива нестійкість переконань.
Священне Об'єднання Буддистів творилося на принципі волі. Принцип волі є там, де є вільний прихід до Об'єднання і вільний вихід з Об'єднання. Особа, яка перебуваючи в Об'єднанні, нарікала на порядки Об'єднання і на Будду, вважалася небажаною, їй буддисти казали: «Іди від нас туди, де буде тобі приємно, не псуй нам настрою, ми вільно втілюємо в життя науку Будди. Щоб не було рабства, у нас є закон: з Буддою іде той, хто шанує Будду. З Буддою не може бути той, хто не шанує Будди. Є воля бути з Буддою і є воля бути без Будди. На світі багато правд, багато воль, багато шляхів».
95. Ті, що належали до священного об'єднання буддистів, не мали права мати приватної власности. Чому? Будда вважав, що коли в Об'єднанні будуть люди без приватної власности і будуть люди з великими маєтками, постане несправедливість.
Маєткові люди в Об'єднанні будуть впливати на побратимів (особливо на побратимів невисоких душевних якостей) силою маєтковости. Маєткова людина може на Об'єднання дарити п'ять рупів, а немаєткова — десять рупів. Злий приклад деморалізує членів Об'єднання.
Маєткова людина, щоб оправдати свою скупість, почне говорити: «Я дав би більше на Об'єднання та мої поради не беруться до уваги». Бачимо, є прагнення при допомозі маєтку здобувати вплив на житгя Об'єднання. Маєтковій людині відповідає немаєткова людина: «Я біднію маєтком, та багатію душевною добротою. А ти черевом багатієш, а душею біднієш». Священне Об'єднання Буддистів тільки тоді буде могутнє єдністю, коли в ньому гуртуватимуться люди, бажаючі багатіти душевною добротою.
96. Буддисти, живучи як монахи в Священному Об'єднанні Буддистів, опікувалися сиротами, каліками, немічними старими людьми, хворими. Вони дітей учили грамоти. Вони людям робили добро і за свою працю не брали винагород, їли раз на день. Вони своїм чеснотливим життям зворушували серця людські, і люди їх любили, і радо запрошували їх в гості. Молодь, яка хотіла бути люблена людьми, ішла до них. Старі добрі люди їм дарили свої маєтки і вони будували святині, училища, доми спочинку для старих людей.
Буддисти, стрічаючись з хліборобами, військовиками, жебраками, казали: «Будда учить: не бери чужої власности, не чіпай чужої жінки, не звикай до розкошів, не будь лінивим, не будь неправдивим свідком, не обмовляй, не будь заздрісним, не будь жадним. Ми, буддисти, впроваджуємо в щоденне життя науку Будди».
97. Перші Буддисти були індуськими протестантами. Вони виступали проти порядків брагманської касти. Будда говорив, що брагманом не є той, хто родився в родині брагмана, а той, хто живе праведно, має світлі знання, вміє праведність втілювати в життя щоденне.
Подорожуючи взимку в 1975 році по просторах Індії, я бачив у Чандіґарі, Бенаресі, Делі, Бомбеї, що в святині біля брагмана сидить хлопчик. Хлопчик є сином або внуком брагмана. Хлопчик молиться з татом чи з дідом, слухає промови, засвоює святинні обряди. Ставши дорослим, він стає діючим брагманом не тому, що закінчив брагманську школу (такої школи немає), а тому, що він докладно брагманські таїни священнодійства отримав від тата брагмана. Не всі сини брагманів виконують у святинях обов'язки брагманські. Вони є професорами університетів, редакторами, політиками, ученими, винахідниками, культурними діячами Індії. Але всі вони (при потребі) в родині своїй чи у святині можуть здійснювати священнодійства.