Выбрать главу

141. «Ага, Лев Силенко, проти Христа, бий­те, ненавидьте його!» Ні, я не проти Христа. Я кажу, що Христос — чарівна особистість в історії релігій світу.
Ми, рунвісти, маємо свою (рідну націо­наль­ну) чарівність і не хочемо, щоб над нашою рідною національною чарівністю до­мі­нувала чужа, наприклад, Христова юдей­ська чарівність.
Ми достойні люди плянети Земля і хочемо бути по-своєму чарівними, щоб багатіла духовною многогранністю велика чарівність Людства.
142. «А якщо наша рідна національна ча­рівність не добра, то треба в чужинців пози­чи­ти». Ні. Якщо наша рідна національна чарів­ність недобра, то ми її з крови душі нашої і з вогню розуму нашого, зробимо доброю, і так переконаємо приятелів і неприятелів, що ми здібні бути по-своєму чарівними людьми.
«А коли ми не здібні зробити свою рідну національну чарівність доброю — що тоді?» Тоді треба погодитися з думкою наших воро­гів, що ми меншевартісна нація (маса друго­рядних християн і другорядних комуніс­тів), яка живе в ярмі чужої духовости тому, що не здібна творити свої духовні вартості.
143. Суддгартга (Сиддгарта) Гаутама Буд­да — індуський «брагман», який не погоджу­вався з кастовими поглядами брагманськими. Брагмани вважають, що Бог (Брагма) спільноту людську поділив на чотири касти.
Перша каста — брагмани (творці духов­них вартостей народу). Друга каста — кшатриї (кошові, військовики, оборонці духовних і матеріяльних вартостей народу). Третя каста — васю, (хлібороби, ремісники). Четверта каста – дасю, (слуги, які помагають брагманам, кшатриям і хліборобам).

Кастовий поділ суспільства почав форму­ва­тися в Оріяні (Праукраїні) сім, шість тисяч років тому, не тому, що були люди кращі і були люди гірші, а тому, що саме життя їх створило так, як саме життя створило бджо­лині «касти». Є бджоли-робітники, є бджоли-санітари, є бджоли-трутні і є бджоли-вій­ськовики, вартові.
Щоб пересвідчитися, що слова «брагман», «кшатрия», «васю» і «дасю» староукраїнські (трипільські), заглянемо в їхній корінь.
Санскритське слово «браг» чи «бріг» зна­чить «брати», «брати силу», «берегти». Син чи внук Бога (Брагми), як пише «Магабгарата», звався «Бріг ятіс», що значить «Бережена ясність», «Беруче опромінення».
144. З слів «браг» і «ман» створене слово «Брагман». Слово «ман» сховане в українській мові в словах «манити», «ман», «обман», «маньба», «манишка», «атіман», «гетман».
Є в нас вислови «він мене манить до себе», «вона заманює», «манять нас оповідання про предків великих». Манити — значить вабити, притягати, захоплювати, кликати, переконли­во викликати бажання. «Ман» значить «ум», «сила глузду», «брагман» — беручий розум, той, хто володіє розумом, манливістю.
Брагман значить «Бережена людина», «одухотворена мисль», «Богом охоронене думання». І нині в Індії живуть легенди, що письменник Ману був першою людиною, яку народив Бог (Брагма). Ману передав людям Божі заповіді.
145. Білоруси (вродливий і благородний народ) зберегли санскритське слово «васю», вимовляючи його, як «вьоска» в значенні «село».
Поет Янка Купала в 1905 році написав вірш «Вьоска», талановито змальовуючи «ха­ти нашай вьоскі». Білоруське слово «вяс­ковец» значить «селянин». Наприклад, «вяс­ко­ви настаунік» (сільський учитель).
З слова «васю» виникло слово «весь». Сло­во «весь» в часи Святослава Першого озна­чало «село», «житло». У «Авестах» (священ­них книгах заратустріянізму), тобто в мові саків (скитів), слово «віс» значить «житло», «село». Не випадково Святослав Перший звав себе скитом, розуміючи, що скит — значить русич.
146. У днях «Совість історичної науки», «Дія­манти з Храму Світової Історії», «Зара­тустра, Бог і Біблія» оповідаю, що слово «кшатрия» живе й сьогодні в українській мові (маю на увазі слова «кіш», «кошовий», «ко­шовий атіман»).
Слово «ваака» в санскриті значить «той, хто говорить», «ваакає». Слово «ваа» в наших предків означало «людина нашої родини», «людина, що по-нашому ваакає».
Таїну родинного співпереживання виража­ло слово «вай» (окликом «вай» висловлю­валося горе родинне і співчуття — коли тобі болить, то й мені болить, бо я і ти — ми). Слово «вай-сия» чи «васю» (вай-сю) значить «людина нашого роду».
147. Українці (трипільці-оріяни) вживали (і про це ми вже знаємо) слово «да» в значенні «дати», «дарити». У «Магабгараті» слово «да­на» значить «віддана» (одружена). А слово «дая» значить «давати», «даючий», «даван­ня».
Три касти-волільники (тобто волхви-браг­мани), кшатриї і васю творили основу сус­пільного життя в Оріяні (Трипільській Ук­ра­їні). Ті особи, які порушували усталені по­рядки суспільства, були названі «дасю». Дасю зобов'язаний був за порушення суспільного ладу платити відшкодування (данину).