Наприклад, українець (архиєрей чужовір'я), стоячи в церкві біля жидівського кивота, врочисто рече: «Ісус Христос — Бог наш, вірмо і поклоняймося Йому».
183. Якщо визначено, що ім'я Ісус (Яшуя) значить «той, кому Єгова помагає», і якщо слово-титул Христос (Масая) значить «Помазаник Ягвовий», то тоді виходить, що той жид, якому Єгова-Бог ізраельський помагає і якого Він помазав, є помічником Божим, а не Богом.
Я вважаю, що Бог — Одна Суть, а Помазаник Божий — Друга Суть. Вірити, що Помазаник, тобто Христос є Богом, значить давати привід до виникнення атеїзму. Розум людський не хоче погодитися з тим, що дівчина Марія народила Бога-Творця Неба й Землі та інших космічних могутностей. Архітекти християнізму винуваті, що на древі християнізму визрівають найрясніші плоди атеїзму.
184. Українець — глибоковіруючий християнин, кажучи, що «Бог створив світ», має на увазі Ісуса-Господа Бога. Ісус — жид, значить «Жид створив світ?» Значить світ (сонячна система, близькі й далекі галактики і метагалактики) є власністю жидівською — бо жид Ісус створив світ?
«Ні, ні! Ісус, як жид, то людина, а не Бог; Ісус добра, мила, свята жидівська людина, а Христос — то Бог істинний, і тому Ісус Христос — то Боголюдина. Отже, не треба сплутувати людину з Богом, а Бога з людиною».
Так воно чи ні, але Халкедонський закон, прийнятий католицизмом і протестантизмом, довгі століття учить християн, що таки «Ісус Христос має дві природи без сплутання, без зміни, без поділу, без роз'єднання».
І звідси й догма християнська, що жид Ісус є Богом тілом і є Богом духом — Богом «без роз'єднання». І коли б я був жидом, то я б гордився, що мій земляк в уяві деяких чужинців вважається Богом.
185. Відомий жидівський поет Ірвінґ Лейтон у журналі «Кенедіен», (Вінніпеµ Трибюн) за березень 1976 року, пише у вірші «Мій брат Ісус», що «християни вибрали собі одного з жидів, вибрали мого брата жида Джашую і назвали його Ісусом, і б'ють до нього поклони як до Бога».
Я вже казав, що кожний віруючий вірить, що його віра правдива, й Ісус для християн є правдивим Богом, і ніхто не має права нікого за таку чи подібну віру переслідувати. Віриш — вір.
Для мусульман, буддистів, індусів, шінтоїстів, конфуціоністів, жидів, заратустріян Ісус не є Богом. І не всі християни вірять, що Ісус є Богом.
186. Історики християнізму згідні з думкою, що святий Павло — архітект християнізму. І тому я Павлові присвячую тут особливу увагу.
У городищі Тарзус, яке розташоване на південному березі сучасної Туреччини, була невелика жидівська громада. І в ній (в 10 чи 12 році «ери Христової») народився Савл, або (правильніше кажучи) Шаул.
Жиди були переслідувані римлянами так, як українці москвинами; між українцями знаходилися люди, які здобували у москвинів довір'я і ставали їхніми довіреними людьми. І Шаул зумів між римлянами здобути довір'я і стати вільним римським громадянином під ім'ям Павел, ім'я «Павел» (Павло) значить «малий», «дрібний».
(Є міркування, що батько Павловий, прислуговуючись римлянам, дістав чи купив у них право римського громадянина).
187. Павло мав сестру, син якої жив у Єрусалимі, про що й пише («Діяння Апостолів», 23, 16) і мав він брата, про якого він пише в 2-му Посланні до Коринтян (12, 18). Та він (Павло) більше, як будь-хто інший з його роду, жорстоко переслідував християн. І був він пошанований римською маµістратурою і провідною юдейською кастою.
Як виглядав Павло? Християнські діячі Малала і Никифор прагнули зображати Павла красивим чоловіком. Очевидно, в цих їхніх намірах немає нічого злого, адже кожна мудра релігійна чи партійна громада ідеалізує свого лідера, щоб, звеличуючи його, себе скріпити і звеличити.
Але в «Акта Павел ет Теклає», З, (Тишендорф, Ляйпціґ, 1851 рік) на сторінці 41 зазначено (на основі староримських анналів і документів маµістратури), що «Павло був малого росту, на його широких плечах була досить дивно посаджена мала лиса голова. Бліде його лице ніби втонуло в густій бороді, біля вух звисали довгі пейси, мав він великого горбатого носа, пронизливі очі, чорні брови, зрослі на лобі, і виглядав немічно».
188. Він (Павло) знав, що має вигляд немічного рабіна, та мудрість його практичного розуму дивна тим, що він умів навіть свою немічність використати під час проповідницької діяльности.
Він казав: «Коли хвалитися треба, то хвалитимуся тим, що від немочі моєї» (2, До Коринтян, 11, 30).
Павло в'язав християн і «віддавав до темниці чоловіків і жінок» (Діяння Апостолів, 22, 4). Він не тільки наповняв тюрми (темниці) християнами пов'язаними, а й особисто брав участь у вбивстві християн.